Одна думка, земне життя · Упертість і наївність — моя природа · 62 / 102
· Небесне веління
ще не спопелив самотнього серця; обертається прохолодним вітром, що прояснює думки. Минають усі розквіти й відцвітання земної пишноти; доля душі похилилася, то здіймається, то тоне.
Місце, де я є, не примара, та схоже на примару; давнє прагнення правдиве тисячу й десять тисяч разів. Нічний дощ стихає серед снів; павутиння думок крізь недугу насилу рухається далі, мляве й тьмяне.
Пояснення:
Похилитися [qī xié]: нахилитися набік;
Давнє прагнення: прагнення, яке людина має здавна;
Стихати [lán shān]: слабшати, згасати;
Павутиння: образ думок;
Насилу рухатися крізь недугу: діяти й виконувати справи попри хворобу.
Це оригінальний твір. У разі передруку зазначайте ім’я автора Shixi Lin. За будь-яке виявлене порушення авторських прав буде вжито передбачених законом заходів. Ілюстрацію взято з інтернету; її автор — Hehewu.