Одна думка, земне життя · Упертість і наївність — моя природа · 01 / 102
· Мова сну
У павільйоні над водою, як і колись, розсипані звуки весни. Чекаю дороги додому, підіймаю весло впоперек. Зустрілися за — ще раз побачитись навряд чи судилося. Легко малюю твоє серце: летить, немов сніг; чекаю квіткової звістки, вітер у вузькій галереї.
На кроки легкі, місяць розмитий туманом. Імла за імлою, дорога за дорогою. Не женись за минулим — за юністю, коли сиділи й грали на . Не шкодую ні ходи по хвилях, ні слів, почутих уві сні. Твоя прихильність була коротка, а з дороги збилося ціле життя.
Пояснення —
Квіткова звістка [huā xìn]: звістка про розквіт квітів, також пора цвітіння; переносно — юність жінки близько двадцяти років.
Хода по хвилях [líng bō]: легкі жіночі кроки, плавні, наче хода поверхнею води.
Це оригінальний твір. У разі передруку вказуйте авторку Shixi Lin. Виявлені порушення авторських прав матимуть правові наслідки. Зображення взято з інтернету; його авторські права належать Hehewu.