Одна думка, земне життя · Упертість і наївність — моя природа · 58 / 102
· Повернення
Випиваю винну гіркоту до дна, повертаю собі колишнє обличчя. Хочу розрубати гору й винищити злих духів; ледве вистачить, аби досхочу нагодувати подао.
Броня з носорожої шкіри блищить у світлі русалчиних свічок; останнє листя змітає вітер. Боюся тільки не довести справу до кінця; схиляю чоло до землі й благаю синє небо про захист.
Пояснення:
Подао [pō dāo]: давня зброя з довгим вузьким клинком і руків’ям, коротшим, ніж у великої шаблі; її тримають обома руками;
Русалчині свічки: свічки з жиру «людини-риби». Вислів походить із розділу «Основні записи про Першого імператора Цінь» в «Історичних записах»: «Коли Першого імператора ховали на горі Лішань… свічки робили з жиру людини-риби, гадаючи, що вони довго не згасатимуть». Танський Ван Фенґуй у «Оді сонцю» писав: «Світляки збираються й горять, русалчині свічки палають разом; ясний місяць сяє вгорі, безліч зірок стоять удалині». Дай Ваншу у вірші «Світильник»: «Імператор спочиває довіку, русалчині свічки вічно горять високим полум’ям у його похмурій величній усипальні».
Це оригінальний твір. У разі передруку зазначайте ім’я автора Shixi Lin. За будь-яке виявлене порушення авторських прав буде вжито передбачених законом заходів. Ілюстрацію взято з інтернету; її автор — Hehewu.