Одна думка, земне життя · Упертість і наївність — моя природа · 49 / 102
· Забути земний пил
Сніг навально б’є по стрісі й східцях; із ним відходить, добігає кінця , ледь видиме на подушці. Дивлюся просто в туманну пустку, на самоті бережу сум’ятні роки: ах, скільки вже світанків. Не встигло вухо вловити, як північний вітер здійнявся, вщух і знов завмер. Лише тепер, по довгому часі, збираю докупи думки; , ладна летіти на захід.
Землю вкриває холодне самотнє листя; минають години в розгляданні власної тіні, пальці перебирають порожнечу. Куди не глянь — картини ; сміх і забави заглушують струни. Легкі хиткі кроки: тоді ми були закохані й під місяцем показували на далеку вершину. Раптовий подих над холодним попелом свічки; білизна інею стирає останні сліди безтямного кохання.
Пояснення:
Навальний сніг [kuài]: сильний снігопад, що налітає з великою силою;
Завершитися [liǎo]: скінчитися, добігти кінця;
Туманна пустка: невиразний, безмежний краєвид за містом;
Зібрати докупи: упорядкувати, підбадьорити себе;
Думки: тут — свідомість;
Перебирати [niǎn]: розтирати, м’яти пальцями;
Холодний попіл свічки [hán xiè]: залишки згорілої свічки в холодну ніч.
Це оригінальний твір. У разі передруку зазначайте ім’я автора Shixi Lin. За будь-яке виявлене порушення авторських прав буде вжито передбачених законом заходів. Ілюстрацію взято з інтернету; її автор — Yichui Wuyue.