Одна думка, земне життя · Упертість і наївність — моя природа · 51 / 102
· Саксаул
Пів аркуша життєпису, хмара винного духу змішалися з холодним ясним краєвидом. Корови й вівці за заставами, косе сонце, на яке дивишся до старості: усього лише вчорашня радість. Ліниво й утомлено лежу на загнутому краї даху, впираюся босими ногами, наодинці з його тишею. Хай земний світ розтікається, куди йому заманеться; завтра все одно буде сон під софорою.
Не докоряй за раннє в’янення, а голодним птахам за те, що все склювали: така вже їхня природа. Довга пісня незліченних віків, якщо дивитися із сьогодення: її справжньої втіхи ще не спізнали й не оспівали. Знов чекаю весни наступного року, боюся лише одного: віддати всі сили намарно. Що тоді? Тоді заново впорядкувати !
Пояснення:
Саксаул: рослина піщаних ґрунтів, що закріплює піски;
Загнутий край даху: частина стріхи, піднята вгору, немов зубець;
Сон під софорою: те саме, що «сон у краї Хуайань»; образ життя, подібного до сну, та минущості багатства й високого становища.
Це оригінальний твір. У разі передруку зазначайте ім’я автора Shixi Lin. За будь-яке виявлене порушення авторських прав буде вжито передбачених законом заходів. Ілюстрацію взято з інтернету; її автор — Yichui Wuyue.