Одна думка, земне життя · Упертість і наївність — моя природа · 35 / 102
· Плач у снігу
Пронизлива туга, реве вихор; темні вовки обабіч дивляться пильно й непевно. На розкритих долонях пальці заклякли від холоду; сльози мочать закривавлену броню, губи застигли, очі розплющені до болю. Дух розсіюється й згасає; палке почуття за крок від мене стає вічною ніччю. Похмурі зимові хмари; тисячі птахів полетіли, жодного не лишилося; сніг у порожнечі — наче пил і сміття.
Озираюся туди, де минали роки: зігріті подихом руки, опущені очі, та людина поруч. сяє, як колись; шлях до чужого краю, та що вдієш, коли все розбите? Сниться : розмальовані човни, танці левів, гамірний ярмарок вогнів. Страшно, що тепер, крізь десять тисяч років і тисячу осеней, усе згасатиме по краплині.
Пояснення:
Пильність і сумнів [míng huò]: ясне розуміння та непевність;
Закляклі пальці: пальці, що застигли й не згинаються від холоду;
Зимові хмари: темні хмари суворої зими;
Пил і сміття: образ чогось дрібного, не вартого уваги;
Та людина [gè nóng]: означення певної людини.
Це оригінальний твір. У разі передруку зазначайте ім’я автора Shixi Lin. За будь-яке виявлене порушення авторських прав буде вжито передбачених законом заходів. Ілюстрацію взято з інтернету; її автор — Yichui Wuyue.