Доповнення. Ті, хто беріг нас крізь ніч

Чорнильний сніг осів, і вітер теж стих.

Дійшовши сюди, я й сама не втрималася: відклала перо, щоб важкість у грудях поволі вляглася.

Якщо хочете, можемо тут трохи перепочити.

Далі мені хочеться поговорити з вами про почуття за цим розділом: про Хейбая, про захист і про ту невідступну потребу «втримати когось».

Нижче — кілька щирих думок із часу, коли я писала «Розділ 24. Наполовину туш, наполовину сніг». Можна вважати їх «зовнішньою сторінкою» розділу.

Не знаю, що ви відчули, прочитавши «Наполовину туш, наполовину сніг».

Чесно кажучи, під час письма почуття затягнули мене дуже глибоко. Можливо, тому, що я теж колись була «захисницею» і мене теж так оберігали.

Щоразу, коли пишу про Хейбая, відчуваю тиху, вперту силу.

Він не звичайна людина: він нащадок царської крові, з тих, хто народився зі світла й високого походження.

На ньому надто багато відповідальності, і поклали її надто рано — ще змалку тиснула і на плечі, і на серце. Тому й одержима прив’язаність виросла глибшою.

А така прив’язаність не розсіюється — лише змінює напрямок.

Тому Хейбай мусить за щось триматися.

Інакше він увесь, наче стовп, що підпирає небо, якоїсь миті втратить рівновагу.

Його почуття до матері Янь Ань — уже не закоханість і не залежність. Це щось за межами «любові»: важче, глибше, майже злите з самим життям.

Йому потрібен напрямок, хтось, кому можна довірити сили серця, причина й далі вистоювати.

Це сила, що каже: «Поки ти є, у мене є причина триматися».

Саме тому, що це почуття не млосне й не солодке, а тихе, глибоке, майже інстинктивне, воно таке цінне.

Коли я писала цей розділ, у голові лишався один ієрогліф: 守 — берегти.

Берегти — і тому вистояти в темряві.

Берегти — і тому, виходячи з криги, потроху стати світлом.

Берегти — і тому допомогти людині підвестися з уламків.

Пишучи про Хейбая, я питаю й себе: що, власне, означає оберігати?

Закрити іншого від вітру й снігу?

Опуститися нижче, тільки щоб підтримати когось?

Чи, коли людина вже майже не тримається, сказати «я тут» — і цього вистачить, аби вона не розсипалася?

Згодом я зрозуміла: оберігати — не означає жертвувати собою, коритися чи навіть просто любити.

Оберігати — це тихо покласти частинку себе в життя іншої людини.

Не заради віддяки й не заради того, щоб тебе помітили. Просто інакше не втримається той подих усередині.

Хейбай витримав темні, спустошені, болісні миті не тому, що сильний, а тому, що в його серці є «нитка, яку неодмінно треба вберегти».

Можливо, така нитка прихована в серці кожного.

Хтось нею підтримує інших; когось саме вона й підтримує.

І я серед мінливості життя потроху розумію: у найважчі миті ми часто самі й стаємо собі справжньою опорою.

Та попри це я все одно сподіваюся, що і в мене, і у вас, хто читає цей розділ, поруч буде хтось на кшталт Хейбая.

І хай ті, хто мовчки оберігав інших, ніколи не побачать свою турботу зрадженою.

Невелике запитання до читачів (діліться, якщо хочете)

Хочу запитати й вас: чи доводилося вам когось оберігати?

А може, хтось колись беріг вас так, ніби казав: «Головне, щоб ти жив/жила»?

Якщо хочете, поділіться в коментарях.

Я уважно прочитаю кожне ваше повідомлення.

— Shixi Lin (для кожного, хто колись вистояв у темряві)