Розділ 71. Переправа до Драконового помосту (V)

Се Уцзю зі світлої клітини при вході на внутрішню дорогу перестрибнув один розрив. Місце приземлення було вузьке; він сперся обома руками на кам’яний край, розвернувся й пройшов іще дві клітини вздовж стіни кільця. Чотири кроки скінчилися — він уже був під короткими сходами, за дві клітини від мети.

Коли настала черга Але Ї, вхід уже звільнився, але далі лишався зміщений розрив. Щоб пройти внутрішньою дорогою, треба було спиратися на камінь, розвертатися й долати нерівні за висотою опори. Він оцінив шлях; щойно повернув праве плече, з-під пов’язки проступила свіжа кров.

Він зупинив поворот правого плеча й обрав вигнуту дорогу зовні стовпа.

Камені обходу йшли один за одним; лишалося дев’ять клітин. Він більше не чіпав пов’язки, лише опустив праву руку й рівно пройшов перші чотири. Поки висипався останній пісок, ще встиг озирнутися на західну браму.

Чаофен Перший досі стояв на брамній клітині; біля мідних пут воїни нахилилися над тілом.

Коли знову настала черга Фусі, темна клітина зі зламаним клинком була вже вільна.

Я ще раз оглянула паз. Мідні зубці зафіксувалися, провислий ланцюг теж не рухався.

Темна клітина спрацьовує лише раз. Зворотний хід теж уже закінчився.

Я зігнула коліна й знову оцінила місце приземлення. Між нами був лише один розрив, край чорного каменю було добре видно; але місця для помилки тут не було.

«Головна фігура. Стрибок на два кроки».

Коли я це вимовила, у роті пересохло до терпкості. Ще раз глянула на ціль і відштовхнулася від каменю.

Права нога першою стала на чорну плиту, ліва потрапила на скошений край. Підошва ковзнула, тіло нахилилося до розриву. Я різко зігнула коліна, вперлася правою долонею в камінь і повернула вагу назад.

Основа долоні заніміла від удару.

З-за неглибокої долини раптом піднявся гул. Я не могла підняти голови й не розрізняла, чи то перелякані вигуки, чи схвалення. Здавалося, голоси зависли над спиною, чекаючи, щоб я ковзнула ще трохи назовні.

Я лишилася припалою до каменю й не встала відразу. Біля самого носа пахло терпким вогким пилом; ланцюг збоку й далі провисав, з-під плити не було нового звуку.

«Фусі, стрибок на два кроки», — долинув голос розпорядника.

Я перевела подих і потроху втягнула ліву ступню на плиту. Лише коли обидві ноги стали надійно, наважилася випростатися.

Ще два кроки.

Попереду чорного каменю короткий перехід уже піднявся рівно. Я нахилилася й оглянула: опору зафіксували мідні зубці; усі видимі ланцюги вели до цього механізму, який уже спинився.

Я ще раз перевірила паз. Не побачивши ланцюгів з інших місць, поставила одну ногу на перший камінь і повільно перенесла вагу. Опора не ворухнулася; лише тоді я підтягнула другу ногу.

Я пройшла дві клітини й зупинилася в кінці переходу. Короткі сходи Драконового помосту вже було добре видно; до драконового місця лишалися чотири сполучені світлі клітини.

Тоді перевернули табличку Чивеня.

Цзян Ліньчуань зі сходу піднявся короткими сходами й останнім кроком став на драконове місце. Розпорядник підняв руку, голос пронісся майданом: «Головна фігура Чивеня переправилася — перша!»

За долиною знову здійнявся гул. Цзян Ліньчуань глянув назовні й за наказом звільнив драконове місце. Воїни відразу забрали людей-підношень Чивеня; той, хто тримав східну браму, сходячи з клітини, ще раз озирнувся.

За північною брамою Фусі Другий іще стояв на брамній клітині, Третій — далі позаду. Вони мусили дочекатися, доки я пройду ці чотири клітини.

Я опустила очі, роздивилася першу світлу клітину й чекала, коли знову перевернуть мідну табличку.

Термін пропуску Цюню давно минув. Лінь Юйхен спробував підвестися, але щойно поранена нога торкнулася землі, він завалився набік. Лікар підхопив його; він відмахнувся від руки й сів назад.

У наступну чергу Яцзи Се Уцзю пройшов дві клітини перед помостом і став другим.

Воїни вже поклали Яцзи Третього на солом’яну рогожу. Груди й живіт провалилися, тіло стало неприродно пласким. Коли рогожу загорнули, гострі уламки кісток і далі випирали крізь неї.

Зійшовши на поміст, Се Уцзю побачив це й на мить спинився, а тоді відійшов убік.

Але Ї пройшов вигином зовні стовпа; коли скінчилися чотири кроки, йому бракувало однієї клітини. Дунфан Юй увійшов довгою дорогою через головну браму й іще стояв під сходами з іншого боку.

Коли настала черга Фусі, я почула власне дихання.

Пройшовши перші дві світлі клітини, я ступила на короткі сходи, на мить зупинилася, а тоді рушила до середини помосту.

Остання клітина лежала в тіні кам’яної драконової лапи. Коли я ступила на неї, права нога ще була напружена.

«Головна фігура Фусі переправилася. Третя».

Я відразу озирнулася за браму.

Воїни саме зводили Фусі Другого з брамної клітини. Нарешті він міг покинути той камінь. Виходячи, він підломив коліна, і воїн поруч підтримав його.

Третього теж вивели ззаду. Минаючи перевернутий білий камінь, він зупинився. Воїн підштовхнув його держаком списа; лише тоді він опустив голову й пішов за Другим.

Я дивилася, як вони виходять із гри. Лишилося двоє.

Розпорядник показав мені звільнити драконове місце. Я відійшла до краю помосту й уперлася кінчиками пальців правої руки в кам’яні поручні, тримаючи основу долоні над ними: притиснути її не наважувалася.

Побачивши мене, Цзян Ліньчуань звільнив місце поруч. Я стала там і помітила: поділ у нього припав пилом, але на краях взуття крові не було.

На тій самій дошці його дорога була довша за мою, зате кроки — набагато певніші.

Наступного раунду Але Ї пройшов останню клітину й став четвертим. Піднімаючись, він притиснув праву руку до грудей, лівою сперся на коліно й випростався лише після короткого перепочинку.

Дунфан Юй слідом зійшов з іншого боку — п’ятим. Людину-підношення, яку він раніше посилав розвідати шлях, саме виводили воїни. Він стежив за нею, доки вона не минула брамний стовп, і лише тоді відвів очі.

Пан Чжун дістався ще через раунд. Він увесь час тримався суцільних рядів каміння: через рану на спині уникав нахилятися, а побачивши розрив, міняв дорогу. Коли став на драконове місце, мисливський одяг уже прилип від крові, що просочилася, а спина так і лишалася зігнутою.

Розпорядник оголосив його шостим, і він відійшов убік. Воїни виводили людей-підношень Бісі; коли Другий наблизився, Пан Чжун глянув на його тремтячі ноги, сперся рукою на поручні й сів.

Цзянь Цунчжи ще був на дорозі.

Він пізно відкрив браму, зате минув найзапеклішу тисняву. Людина-підношення тримала брамну клітину й, пропустивши його до кільця, раз у раз дивилася на Драконів поміст.

На останньому відтинку Цзянь Цунчжи раптом зупинився. Подивився на білий камінь перед ногами, потім на мідну кришку збоку; підняв ступню, але довго не ставив.

«Дивись на дорогу!» — гукнула я.

Він підняв голову до мене. Я вказала на сполучену світлу клітину перед ним; лише тоді він опустив очі, обережно випробував її ногою й повільно переніс вагу.

Кроків, що лишилися, ще вистачало до Драконового помосту.

Він крок за кроком піднявся короткими сходами. Розпорядник підняв руку, зараховуючи переправу, але людина за брамою все ще стояла. Вона зійшла з брамної клітини лише тоді, коли по неї прийшов воїн.

Невдовзі до майдану дійшов наказ припинити Полювання.

Загримів барабан; розпорядник перестав перевертати таблички. Лінь Юйхен іще сидів перед місцем Цюню, із туго прибинтованими до кісточки шинами й розрізаним чоботом. Двоє людей-підношень Цюню, що залишилися, стояли на різних відгалуженнях і наважилися зійти лише на знак воїнів.

Під помостом писарі Відомства обліку заслуг схилилися над столом, записуючи відзнаки. Дійшовши до Фусі, розпорядник рівно оголосив лише: «Третя переправа. Зарахувати дві відзнаки».

Я почула своє місце й знову глянула на Другого та Третього. Вони стояли поруч, із дерев’яними табличками, яких ще не зняли.

Урядовець обряду проголосив: «Змагання за переправу завершене».

Воїни по черзі виводили останніх підлеглих із доріг. Я оглянула сірі постаті, що знову збиралися біля краю майдану. Прийшло двадцять чотири людини; тепер стояти могли лише десятеро.

На далекому оглядовому помості постаті почали рухатися. Біля поручнів звільнилося кілька місць, решта й далі юрмилася там. Лінь Юйхена саме піднімали; поранена нога звисала з нош, і воїн нахилився її підтримати.

Я повернулася боком: позаду були лише відкриті кам’яні поручні. Тут ніщо не затуляло від спрямованих сюди оглядових труб.

Лікар із скринькою ліків піднявся на Драконів поміст і по черзі оглядав поранення. Коли дійшов до мене, підняв праву руку й змахнув кам’яні крихти з основи долоні. Натиснув пальцями на припухлість, і я мимоволі відсмикнула руку.

«Не рухайся», — сказав він.

Я перестала рухатися.

Унизу Фусі Другого й Третього привели до столу. Урядовець із книгою по черзі звірив шийні таблички й опустив голову, записуючи. Інший воїн підійшов і поклав на край столу табличку Фусі Першого.

Другий поглянув на край столу, і воїн підштовхнув його держаком. Він опустив голову й пішов разом із Третім.

На майдані воїни носили воду й промивали пази. Кров стікала кам’яними щілинами, але між зворотними зубцями дороги Цюню застряг клапоть сірої тканини. Його полили кілька разів — не випав. Воїн поставив відро, приніс залізний гак і почав потроху виколупувати.

Лікар перевернув мою руку й попросив зігнути пальці. Я зігнула їх і лише тоді відвела очі від сірої тканини.

【Додаткова примітка】

Гра Змагання за переправу бере образи зі Схеми Хуанхе та Письмен Лошуй; в обряді Полювання Янь її влаштовано за образом дев’яти синів перед драконом.

Головні й підлеглі різняться; світле й темне породжують одне одного; приховані клітини несуть зміни; палацове кільце дає брами; Драконів поміст є кінцевим притулком.

Гравець прораховує не лише шляхи, а й людей.

Хто прораховує людей, рахує не лише життя, а й смерті.

Фусі несе письмена, пам’ятаючи давні людські події;

Драконів поміст панує над світом, споглядаючи, як дев’ять синів схиляють серця.

— «Літопис Полювання Великої Пустки. Середні сім днів під палацовими вежами»