Розділ 70. Переправа до Драконового помосту (IV)

Я більше не дивилася в шахту, лише на поперечну вісь, що тепер оголилася.

Я оглянула камінь під ногами Фусі Першого, порахувала відстань до роздоріжжя, але не побачила прихованої під плитою осі. Тепер вона була видна, а ланцюг з іншого кінця туго тягнувся до брами Цюню.

Біля брами Лінь Юйхен спирався на край ями; губи вже зблідли. Нова дорога піднялася, а праву ногу він підняти не міг.

«Головна фігура Цюню поранена механізмом. Повернути на її місце, пропуск трьох раундів».

Воїни заклинили перекидну плиту й переклали його на ноші. Він увесь час був при свідомості; права ступня безвольно звисала, а очі й далі дивилися на браму, до якої вже відкрився шлях.

Лише коли ноші повернули до місця Цюню, лікар підтримав поранену ступню й розрізав халяву. Лінь Юйхен різко випростав спину.

Розпорядник перевернув табличку наступної сторони. Лінь Юйхен вчепився в край нош, трохи потримався й повільно розтиснув руку.

Коли настала черга Фусі, я спершу глянула на спорожніле роздоріжжя, а тоді наказала Другому пройти три клітини до північної брами.

Він ступив на брамну клітину, але наважився поставити лише пів ступні.

«Дивись під ноги…» На цьому я змовкла.

Це теж був білий камінь.

Я присіла й розгледіла: опора під брамною клітиною була вмонтована біля стовпа, короткий паз вів лише до замка. Тоді знову подивилася на Другого. Він і досі не наважувався перенести вагу на ту половину ступні.

«Ставай посередині. Поволі».

Фусі Другий сперся на коліно й переставив другу ногу. Я хотіла залишити наступний крок собі, але коли він нарешті став певно, пісок уже висипався.

Останній крок згорів. Настала черга Чивеня; Цзян Ліньчуань минув східне перехрестя й далі пішов до брами.

Я більше не озиралася. Фусі Третій іще стояв на зовнішній дорозі, дивився на мене й чекав наступного наказу.

Біля західної брами Яцзи Другий уже відстояв повний раунд.

Але Ї міг би витіснити людину-підношення, що тримала браму, але Се Уцзю першим загородив поворот. Кам’яний шлях огинав брамний стовп; навіть перестрибнувши, не було де приземлитися. Спроба прорватися означала б зіткнення з головною фігурою й повернення на початкову клітину раунду.

Він оглянув решту дороги біля брами й натомість послав Чаофена Першого на порожню клітину, суміжну із зовнішнім боком брамної позиції, чекати, поки Яцзи Другий піде.

У наступному раунді Яцзи Другий залишив браму, і Але Ї наказав Чаофенові Першому зайняти її. Сам, огинаючи стовп, сперся рукою на кам’яний край; давня рана на плечі різко розійшлася, і кров швидко просочилася на грудях.

Він міцно притиснув плече, але залишився на дорозі.

Коли знову настала черга Яцзи, моя зовнішня дорога вже обігнула палацове кільце до північного заходу, тож усе перед брамою було добре видно.

Се Уцзю зупинився перед західною брамою; прихована клітина під міддю лежала просто перед порогом. На сусідній клітині праворуч від неї стояв Яцзи Третій. З обох боків каменю під його ногами були глибокі півмісяцеві пази. Яцзи Третій дивився на них і потроху стягував ноги до середини.

Се Уцзю теж їх помітив. Нахилившись, розібрався в пазах і ланцюгах, поглянув на вже відчинену західну браму, тоді озирнувся на Чаофена Першого за нею. Випроставшись, сказав Яцзи Третьому лише: «Стій міцно».

Яцзи Третій підняв голову.

Се Уцзю ступив на мідну кришку.

З-під неї долинув глухий звук, але приведений у рух ланцюг натягнувся бічним пазом до ніг Яцзи Третього.

Під ним у камені розкрилися дугоподібні щілини. Із пазів перекинулися мідні обручі: один затиснув людину під пахвами, другий охопив поперек і живіт. Розпорядник водночас підняв руку: «Охоронна позиція приймає удар!»

Ланцюг різко натягнувся.

Яцзи Третього підняло над каменем; груди вгиналися зі стисканням міді. Один за одним лунали глухі хрускоти кісток. Він розкрив рота, намагаючись закричати, але раніше крізь зуби ринула кров і потекла підборіддям за комір.

Він учепився руками в мідні пута; пальці побіліли від тиску. Обручі стиснулися ще раз, руки розтиснулися. Ноги в повітрі ще двічі сіпнулися й нарешті повисли.

Я вдихнула — наче вдихнула іржу.

Перед очима досі стояло, як він стягував ноги до середини каменю. Се Уцзю стояв на мідній кришці, з цілим одягом; під його ногами не було лез.

«Яцзи Третій. Загинув, прийнявши удар. Викреслити».

Коли воїни знімали з мертвого табличку, я поглянула на Фусі Третього, що йшов слідом зовнішньою дорогою. Він теж дивився на мідні обручі, сховавши обличчя в тіні шолома. Між нами ще лишалася одна порожня клітина.

Наблизиться ще — опиниться на охоронній позиції. Я запам’ятала світлу клітину за ним: у свою чергу спершу накажу відступити туди.

Се Уцзю переступив західну браму. Водночас ланцюг під мідними путами привів у рух далеку вісь; біля мене сполучний камінь, який доти стояв навскіс унизу, поволі піднявся рівно. Брамна клітина під Фусі Другим здригнулася. Він уже відстояв повний раунд, замок північної брами давно відійшов, але попереду зяяв розрив, що з’єднався лише тепер.

Дорога відкрилася поруч із мерцем.

Я поглянула на Драконів поміст. Се Уцзю вже був у кільці, Цзян Ліньчуань майже дістався східної брами.

Позаду зашурхотіла солом’яна рогожа, яку тягли камінням. Я не озирнулася, лише ще раз перевірила, куди ступати за брамою.

Брама відчинена. Спершу я маю ввійти.

У чергу Фусі я витратила перший крок, щоб Третій відступив на світлу клітину позаду, а решту залишила собі: перейшла північну браму, ще дві світлі клітини й зупинилася на роздоріжжі всередині.

Чотири кроки скінчилися. Фусі Другий залишався на брамній клітині й дивився на мене з-під шолома.

Я кивнула йому.

Слідом Цзян Ліньчуань увійшов до кільця через східну браму. Він не звернув на найкоротшу центральну дорогу, а продовжив східним кам’яним шляхом. Підлеглі, яких він раніше розіслав, зупинилися за брамою; проходячи, він лише підняв руку, наказуючи вартовому брами залишитися на місці.

Зовні тієї дороги майже скрізь були розриви, а з’єднань із сусідніми шляхами — дуже мало. Я простежила, куди він іде, і лише тоді зрозуміла, чому він так рано послав людей тримати східну браму.

Дорога довша, зате мало хто зможе заступити йому шлях.

Драконів поміст був попереду. Передні лапи кам’яного дракона впиралися у квадратне підвищення над сходами; драконове місце посередині ще ніхто не зайняв.

Коли знову настала черга Яцзи, Се Уцзю обрав найближчу дорогу.

Він пройшов дві світлі клітини, а третім кроком став на темну. На чорному камені був візерунок зламаного клинка. Ланцюг біля краю різко натягнувся, низький гуркіт коліс покотився вздовж палацового кільця.

Під моїми ногами теж здригнулося.

Внутрішня дорога зсунулася на захід; білу плиту перед Се Уцзю відтягло, відкривши чорний провал. Інший кінець натомість приєднався до півночі; кілька відокремлених каменів наблизилися до Драконового помосту, а крайній іще висів переді мною.

Я вже хотіла оглянути нову дорогу, коли підошви знову відчули поштовх. Опустила очі: поверхня, що майже заспокоїлася, трохи посунулася назад.

Був іще зворотний хід.

Се Уцзю нахилився, оглянув нововідкритий паз і витратив останній крок на світлу клітину навскіс позаду. Він відступив дуже швидко: мідні зубці біля чорного каменю ще не зупинилися, а його вже там не було.

У чергу Чаофена Але Ї перейшов західну браму. Минаючи мертвого, він простягнув руку й перевернув зняту табличку Яцзи Третього, що лежала біля каменю, написом донизу. Потім використав решту кроків і зупинився на західному повороті.

Звідти до Драконового помосту можна було йти вигином зовні кам’яного стовпа або звернути на щойно приєднану внутрішню дорогу. Її початком була саме клітина, на яку відступив Се Уцзю.

Але Ї глянув на нього й більше не рухався. Лівою рукою притискав рану на плечі; чекаючи, нахилив голову, затиснув зав’язку зубами й знову туго стягнув ослабле місце.

Коли настала черга Фусі, сполучні камені переді мною поступово спинилися.

Найпряміший стрибок вимагав приземлитися на четвертій клітині. Місце було біля краю чорного каменю, поверхня трохи похила. Якщо не долетіти, попереду не було іншої опори для ноги.

Я підсунула ступню до краю й оцінила відстань. Стрибок витратить усі чотири кроки; після приземлення не залишиться жодного, щоб відступити на іншу клітину.

Я відвела ногу.

Під ногами камінь не рухався. Немає потреби платити життям за коротку дорогу.

Я поглянула вбік. Дві світлі клітини огинали стіну кільця; їхній кінець був ближче до темної клітини зі зламаним клинком, через один розрив. Камінь іще ледь тремтів, мідні зубці один за одним ховалися на дно паза.

Я спершу пройшла світлими клітинами ближче й присіла роздивитися щілину.

Коли робиш самостріл, зубець замка може здаватися відведеним, але сила тятиви ще не обов’язково знята.

Ланцюг уже провис, та вістря зубців і далі входили в паз. Я рахувала ті, що ще виднілися: побачивши, як сховався наступний, чекала ще один подих і не вставала.

Лише коли останній зубець зник на дні й зі щілини перестав сипатися дрібний пил, я підвелася. Але пісок уже скінчився, а з ним згоріли й невитрачені кроки.

Я повернула ступню до середини каменю й лишилася по цей бік.

Цзян Ліньчуань не зупинявся. Він пройшов чотири кроки східною дорогою й став перед відтинком світлих клітин, який вів просто до Драконового помосту. Попередній механізм тієї дороги не зачепив.

Я глянула, де він став, і знову опустила очі під ноги.

Темна клітина зі зламаним клинком уже стояла нерухомо; між нею та мною залишався один розрив.

Наступного раунду треба буде перейти тут.