Розділ 68. Переправа до Драконового помосту (II)

Урядовець підняв руку й указав на центр.

Усі погляди рушили за нею.

Кам’яний дракон на помості мовчки дивився на нас згори, ніби чекав, хто дістанеться до нього першим.

Урядовець читав далі: «Нащадок-учасник — головна фігура. Людина-підношення — підлегла фігура. На кожне місце припадає троє підлеглих».

«Коли головна фігура пройде браму, вступить до палацового кільця, зійде на Драконів поміст і займе драконове місце, переправу відразу зараховують. Після цього решта кроків її сторони згорає, її хід у цьому раунді закінчується. Після переправи головної фігури всі підлеглі її сторони негайно виходять із гри; воїни забирають їх, і в подальшому змаганні вони не беруть участі».

«Хто першим дістанеться Драконового помосту, стане переможцем цієї гри. Решту запишуть за чергою прибуття. Хто не дійшов до помосту, тому переправи не зараховують».

«Порядок у цьому випробуванні визначить черговість у наступному. За наказом припинити Полювання змагання завершується; усіх, хто ще не переправився, запишуть як таких, що переправи не здійснили».

Голос урядовця лунав рівно.

На кам’яному майдані ніхто не озивався.

У мідному годиннику беззвучно сипався дрібний пісок.

«У першому раунді ходять за давнім порядком драконових синів. Першим — Цюню. Далі Яцзи, Чаофен, Пулао, Суаньні, Бісі, Біань, Фусі, Чивень. Порожнє місце пропускають. У кожному раунді порядок той самий, без зміщення черговості».

«У кожному раунді кожна сторона отримує чотири кроки. Доки головна фігура не має права вийти зі свого місця, кроки можна витрачати лише на підлеглі фігури. Головна може вийти тільки після того, як принаймні одна її підлегла фігура покине початкову позицію й пробуде на ігровому шляху повний раунд».

«Після виходу головної фігури всі чотири кроки можна віддати їй або розподілити між нею та підлеглими. У межах одного раунду може послідовно рухатися одна фігура або кілька. Невитрачені кроки не накопичуються; наприкінці раунду вони згорають».

Від цих слів обличчя всіх трохи змінилися.

Головна фігура не могла рушити першою.

Отже, хтось неминуче мусив ступити вперед замість неї.

І той хтось не був нащадком-учасником Полювання.

Урядовець продовжив: «Камінь — це клітина. Один камінь — одна клітина, одна клітина — один крок».

«Підлеглі однієї сторони можуть разом стояти на одній клітині. Головна фігура не може стояти на одній клітині з жодною підлеглою. Головні фігури різних сторін не можуть стояти разом. Підлеглі різних сторін не можуть стояти разом. Якщо клітину, на яку ви ступаєте, вже займає чужа фігура, залишатися поруч не можна: застосовуються правила витіснення підлеглого або зіткнення з головною фігурою».

«Коли головна фігура ступає на клітину чужої головної фігури, це вважається зіткненням із головною. Та, що зіткнулася, повертається на клітину, з якої починала рух у цьому раунді. Та, з якою зіткнулися, лишається на місці. Усі невитрачені кроки обох сторін у поточному раунді згорають».

«Коли головна фігура ступає на клітину чужої підлеглої, це вважається витісненням підлеглого. На витіснення потрібен ще один крок. Якщо кроків бракує, витісняти не можна. Витіснена підлегла фігура повертається на відповідну початкову позицію своєї сторони, пропускає один раунд, але не визнається непридатною».

«Підлегла фігура не може витіснити головну. Якщо вона ступає на клітину чужої головної фігури, це вважається зіткненням із головною. Підлегла повертається на відповідну початкову позицію своєї сторони й пропускає один раунд. Невитрачені кроки головної фігури, з якою зіткнулися, у цьому раунді згорають».

«Якщо підлегла фігура ступає на клітину чужої підлеглої, та, що прийшла пізніше, повертається на відповідну початкову позицію своєї сторони, пропускає один раунд, але не визнається непридатною».

Ця частина ще більше нагадувала справжні ігрові правила.

Головна фігура могла витіснити підлеглу.

А підлегла головну — ні.

Усі були людьми, та щойно опинилися на дошці, їхня вага вже стала різною.

Урядовець не спинявся: «Можна йти вперед, назад, повертати, змінювати дорогу й стрибати. Змінюючи дорогу, слід іти сполученими кам’яними клітинами; навпростець через розриви переходити не можна».

«Стрибок витрачає стільки кроків, скільки клітин становить пройдена відстань. Перестрибнути одну клітину й приземлитися на другу — два кроки. Перестрибнути дві й стати на третю — три кроки. Перестрибнути три й стати на четверту — чотири кроки».

«Враховується лише місце приземлення. Стати слід на кам’яну клітину. Хто стає на місце без каменю, на землю в розриві або поза межами механічних щілин, вважається таким, що втратив шлях. Його повертають до власного місця, і він пропускає один раунд».

«Хто, втративши шлях, пораниться й не зможе рухатися далі, визнається непридатним».

Майданом прокотилося стримане зітхання.

Я опустила погляд на розірвані ряди клітин і чорну землю.

Отже, для стрибка самої відваги було замало.

Лише точне приземлення вважалося кроком.

Неточне — втратою шляху.

І після цього головна фігура ще могла повернутися на своє місце й пропустити раунд; а підлеглій, якщо поранення не дозволить іти далі, залишалося лише слово «непридатний».

Урядовець читав далі: «Кам’яні клітини бувають трьох видів: світлі, темні та приховані. Білий камінь — світла клітина, зазвичай надійна».

«Чорний камінь — темна клітина. Добро чи лихо вона принесе, передбачити важко. Може відкрити короткий шлях, змінити дорогу, підняти або опустити камінь, привести в рух іншу клітину. Механізм темної клітини спрацьовує лише один раз».

«Місце механізму під мідною кришкою — прихована клітина. Хто ступає на неї, той запускає механізм. Його дія не залежить від відстані чи належності до сторони. Він може допомогти вам або зашкодити; відкрити вашу дорогу й урвати чужу; підняти камені, утворивши шлях, або опустити їх, перервавши прохід».

«Кожен камінь, піднятий механізмом, пов’язаний із певною клітиною запуску. Коли її запускають знову, камінь знов опускається. Поки повторного запуску немає, піднятий камінь тимчасово лишається. Механізм також може закрити вашу браму й відкрити чужу дорогу».

«Тож, побачивши приховану клітину, не завжди наважишся підійти. І віддалена прихована клітина не гарантує безпеки. Де є дорога, вона може бути не назавжди; де дороги немає, це теж може змінитися».

Усі мимоволі поглянули на мідні кришки механізмів, розкидані по дошці.

Саме приховані клітини й були найбільш непередбачуваною силою всієї гри.

Після цих слів повітря над майданом стало ще важчим.

Дошка не була неживою.

Один крок будь-кого міг змінити всю гру.

Одній стороні відкриється шлях — іншій, можливо, урветься міст.

Один здобуде браму — іншому, можливо, перекриють дорогу.

Навіть кам’яна брама, що щойно піднялася, могла при наступному запуску механізму знову піти під землю.

Так зване Випробування розуму змушувало серед невпинних змін обчислювати чужі життя — і власне.

Урядовець продовжив: «Із чотирьох брам палацового кільця південна — головна, східна, західна й північна — бічні. До головної можна дістатися світлою дорогою. Бічні слід спершу відкрити».

«Якщо підлегла фігура першою дістанеться клітини бічної брами й простоїть там один раунд, головна фігура її сторони зможе ввійти через цю браму до кільця. Брамні клітини лежать на ігрових дорогах і не є прихованими. Якщо підлегла не дісталася брамної клітини, головна може обійти світлою дорогою й увійти через головну браму, але цей шлях довший на дев’ять клітин».

«Підлеглі потрібні для розвідки шляху, утримання позицій, відкриття клітин і брам, охорони головної фігури, перекриття доріг та прийняття удару замість неї. Підлеглу можна послати вперед, щоб випробувати механізми темних і прихованих клітин».

«Головна фігура може йти світлою дорогою або коротким шляхом. Короткий шлях ближчий, але часто приховує механізми. Вони можуть підняти стіну, опустити камінь, завести вперед у безвихідь або закрити зворотну дорогу. Найменша необережність — і пастка стане смертельною».

Урядовець зробив паузу; голос лишався спокійним: «Якщо головна фігура запускає механізм, а на клітині перед нею, позаду або збоку є власна підлегла, що її охороняє, удар приймає підлегла. Якщо такої охорони немає — сама головна».

«Підлеглу, що загинула від механізму, викреслюють на місці. Якщо вона поранена, але жива й не може рухатися далі, її визнають непридатною. Непридатним підлеглим пов’язують червоний шнур і відводять до сірого намету».

«Головну фігуру, поранену механізмом, але живу, повертають до її місця; вона пропускає три раунди. Якщо головна фігура гине, її викреслюють із цієї гри. Після її смерті всіх трьох підлеглих її сторони страчують разом. Жодного не залишають».

Майдан раптом завмер.

Не на одну мить.

Навіть вітер ніби стих.

З-під залізних шоломів очі людей-підношень теж дивилися на нас.

Вони розуміли слова.

І знали, куди їх поженуть.

Підлеглі мали не лише розвідувати дорогу для головних.

Вони мусили охороняти їхні позиції, затуляти їм шлях від інших, приймати за них удари механізмів.

Навіть якщо головна фігура загине, їм не дозволять жити.

Не змінившись на обличчі, урядовець читав далі: «Підлеглі можуть перекривати дорогу».

«Коли всі три підлеглі непридатні, головна фігура все ще може переправитися сама. Але вже нікому розвідувати шлях, тримати позицію, відкривати клітини й брами, охороняти її та приймати удар замість неї».

«Хто самовільно покидає ігрові дороги, відмовляється виконувати накази або намагається втекти з гри, головний чи підлеглий, тому пов’язують червоний шнур і відводять до сірого намету. Ті, хто потрапив туди, на своє місце більше не повертаються».

Урядовець трохи склав бамбукові дощечки, але не відійшов.

Він оглянув вісім місць і продовжив: «Першому за переправу — п’ять відзнак».

«Другому — три відзнаки».

«Третьому — дві відзнаки».

«Від четвертого до останнього — по одній відзнаці».

«Хто не переправився — без відзнак».

«Здобуті в цьому випробуванні відзнаки вносять до “Книги обліку заслуг”».

Пролунали останні слова.

Над кам’яним майданом запала цілковита тиша.

Ще мить тому багато хто прораховував механізми й короткі шляхи, а тепер мимоволі озирнувся на людей-підношень, що стояли навколішки позаду.

Залізні шоломи були опущені.

Хтось повільно обертав зап’ястя, натерті ланцюгами до червоного; хтось нерухомо дивився на першу клітину перед початковою позицією.

Можливо, вони ще не знали, що саме таке сірий намет.

Та з голосу урядовця вже було досить ясно: нічого доброго там не чекало.

Порівняно зі смертю на місці від механізму, червоний шнур і дорога до намету теж могли бути не кращою долею.

А щойно сказане «після смерті головної фігури всіх трьох підлеглих страчують разом» змусило багатьох людей-підношень різко напружити плечі й спини.

Лише тепер усі по-справжньому зрозуміли: у цій грі змагалися не просто за черговість.

Змінювалися шляхи, змінювалися механізми; навіть дорога, що вже існувала, могла не лишитися назавжди.

Щоб дізнатися, куди можна пройти й на який камінь ступити, часто доводилося спершу посилати підлеглу фігуру розвідати шлях і випробувати клітину.

Та ціною розвідки було життя.

Правила пояснили цілком ясно.

Хто першим зійде на Драконів поміст і займе драконове місце, той і стане справжнім переможцем.

Дев’ять доріг.

Дев’ять статуй синів.

Один істинний дракон.

Двадцять чотири підлеглі фігури.

Вісім головних.

Усі мають іти туди.

Але першим перед драконом зможе стати лише один.

Я опустила погляд на першу клітину Фусі під ногами.

Кам’яний візерунок нагадував стелу, риски перепліталися.

За переказом, Фусі пам’ятає давні людські події.

Дещо, одного разу запам’ятавши, вже ніколи не відпустиш.

Тих, хто вже загинув.

І тих, хто покинув мисливські угіддя, але, можливо, так і не вибрався до життя.

Імена одне за одним спливали з глибини серця й повільно занурювалися в кам’яний візерунок.

Мов давні письмена на стелі, які потроху засипають вітер і пісок.

Коли я знову підняла голову, центральний дракон мовчки стояв там, де закінчувалися всі дороги.

Наче чекав на повернення дев’яти синів.

Наче чекав на того, хто, ступаючи по незліченних людських життях, зрештою дійде до його ніг.