Розділ 33. Прадавній ліс Юньцюе

На схід від Юньцюе, за понад двадцять лі від міста, прадавній ліс тягнувся на сотню лі. Його оточували гори, туман стояв удень і вночі.

З прадавніх часів це була заборонена земля. Від заснування Янь кожне покоління поновлювало заборону, не дозволяючи рубати чи збирати деревину. У лісі рядами стояли стели, вкриті шарами глини з печатками. Написи стерлися, але слова «Вхід заборонено» ще трималися.

Лісове повітря завжди було вологе. Морський вітер із південного сходу приходив сюди й довго не розсіювався. Улітку часто налетали зливи, гілки й листя важчали; взимку іній був тонкий, рослини лишалися зеленими. Волога осідала на стовбурах, роками вирощувала мох. Сонце не проходило крізь густі крони, залишаючи внизу тільки слабку смужку світла. Під деревами небо здавалося далеким — наче дивишся з дна колодязя.

Основу лісу становили наньму й камфорні дерева: прямі стовбури, темно-зелені борозни кори. Між ними росли софори, гінкго, ліквідамбари й каркаси. Унизу спліталися ліани, коріння лежало драконами; землю вкривали папороті, духмяні трави дужо та мохові повзучі рослини.

Море було близько, туману й вологи вдосталь. Наньму й камфорні дерева сягали п’ятнадцяти-двадцяти чжанів, найстаріші — понад двадцять п’ять. Ліквідамбари й гінкго — близько п’ятнадцяти, софори й каркаси — восьми-десяти. Казали, прадавні велети змикають крони склепінням, і ні вдень, ні вночі не видно неба.

Вітер шумів припливом, лісові тіні не хвилювалися, світло було темне, мов туш. Здавалося, весь ліс спить.

Коли починалося Полювання, саме цей ліс ставав полем. Імператор Янь піднімався на оглядову терасу, а нащадки держав за визначеним порядком входили між дерева.

У лісі жило багато давніх звірів, чиє дихання було пов’язане із земними жилами. На півдні ховалися гірські ведмеді [pí] й червоногриві [liè]; на півночі — сиві олені й чорні лисиці. Траплялися лісові леопарди та велетенські мастифи, всі дикі й люті.

Густими туманними ночами було чути лише їхнє дихання й рев. Коли туман розкривався, лісові тіні здіймалися, вітер гув морем; нащадки держав ішли на випробування ціною життя.

Ліс ділився на три зони. Центральна — поле бою. Далі — смуга передачі звісток, де лісові спостерігачі збирали дані про рух, життя й смерть, стежили за дотриманням правил. Зовні — кільце межового патрулювання, яке Управління забороненого лісу охороняло вдень і вночі.

Вхід був на північному заході: бронзова брама у формі звіра. Над нею вирізьблено хмари й вогонь, удень схожі на полум’я, уночі — на зоряні зіниці.

Замикання мало три шари: зовнішній дерев’яний засув, середні бронзові зубці, внутрішню глиняну печать. Ключі тримав посланець Східної застави; тільки послідовне відкривання відмикало браму.

Ключів було три: бронзовий означав небо, срібний — землю, залізний — людину. Усі три діяли разом; без одного замок не відповідав. На кожному руків’ї вирізьблено: «Небо не відкриває саме, земля не несе сама, людина не йде сама».

Обряд відкриття відмірювали трьома ударами колодки: перший ламав печать, другий відводив знаки, третій повертав замок. Бронзові зубці зчіплювалися з ревом звіра; глина тріскалася вогняною лінією, спалахувала червоним, і лісове повітря здригалося.

Перед брамою викопали водяний рів завглибшки приблизно в чжан, дно виклали галькою. Вода тихо стукала об кам’яні стіни внизу.

За ровом лежав майдан із синього каменю, квадратом у десять чжанів. Морський вітер крутив прапори, вологе світло просочувалося кам’яними прожилками.

Посеред майдану на земляному пагорбі піднімалася імператорська дорога з білого піску; кам’яні сходи йшли щабель за щаблем у туман.

На половині висоти вітер раптом розривав імлу. Спершу з’являвся обрис велетенської тераси, потім лінії, потім грані — наче вона виростала просто з хмар.

Оглядова тераса стояла на пагорбі. Здалеку — квадратна вежа з чорного каменю, яку підіймає туман.

Пагорб мав вісім чжанів заввишки, споруда над ним — ще чотири з половиною. Утрамбована [hānɡ] земля була кістяком, чорний камінь — тілом; яруси сходили до верхівки туману. І зі сходу на захід, і з півночі на південь — по п’ятнадцять чжанів. Здалеку темна громада нависала над морем, лінії поступово проступали у світлі імли, ніби готові вирватися.

Від підніжжя треба було пройти двісті вісімдесят вісім сходинок. Обрядовці казали: їхнє число поєднує сонячні сезони й години, означає «спільне слухання неба та людини». На сходах дув сильний вітер; що вище, то рідший туман, і лісове море повільно розгорталося під ногами.

Верхівка була широка, на три тисячі людей. Чотири краї стріхи розліталися крилами; під ними йшла кільцева галерея. Писарі й барабанщики займали свої місця, захищені від дощу та вітру, але не затуляли імператорові огляд.

Посередині лишили відкритий простір, де окремо стояв трон — на пів чжана вище даху галереї. Звідти весь прадавній ліс лежав унизу, мов бурхлива хмарна безодня. Вітер проходив бронзовим гребенем із низьким відлунням, туман піднімався й спадав між стріхами, ніби небесна воля дихала.

Усередині споруда була порожниста й мала три поверхи. Кільцеві яруси піднімалися поступово, розділені бронзовими поручнями; кам’яні сходи вилися вгору. З підніжжя це нагадувало небесні сходи в шарах хмар, де ранги видно одразу.

Здалеку — небесна стіна в повітрі, зблизька — гірська брама на землі.

Зовні споруду стягували бронзові обручі-балки, по яких кружляли сонце, місяць, хмари й звірі. У туманному світлі візерунки ніби рухалися. На чотирьох кутах лежали бронзові звірі-охоронці, велетні в засідці: суворі, збирають силу в тиші, ще не прокинулися, але ось-ось.

Найпомітнішим був мисливський барабан. Обтягнутий звіриною шкірою, з механізмом усередині, діаметром у цілий чжан; бити мусили двоє разом. Кожен удар гримів так, що здригалося все лісове море. Три удари починали Полювання, п’ять — зупиняли.

Інші прилади також стояли в галереї: знаковий диск для напрямку, годинникова основа для часу, довга труба для огляду лісових явищ, сигнальні жердини. Усе відлите з бронзи, важке, масивне, притискало столи.

Перед барабаном висів величезний мисливський прапор, розгорнутий — десять чжанів. Вітер здіймав його з гучним тріпотінням, наче підіймалася хмарна завіса.

Унизу був відкритий простір, усі лісові тіні рухалися. Барабан, прапор і вітер нашаровували звуки в порожній долині. Сила проходила згори вниз, наче небесна влада нависала над усіма землями.

Такою була оглядова тераса Янь: чорнокам’яна хмарна вежа, збудована спеціально, щоб дивитися на життя й смерть та визначати долі.

Біля підніжжя стояла хмарна підйомна колісниця [yú]. Шість чжанів заввишки, три завширшки; кістяк із велетенських колод, осі з бронзовими колесами, тяга — важкі камені.

Із західного боку від підошви тераси вниз ішла похила колія завдовжки двадцять п’ять чжанів, губилася в тумані. Уздовж неї стояли блоки й канатні механізми, сотня людей групами чекала наказу.

Коли запускали підйом, спочатку падали противаги. Із шахти здіймався низький гуркіт, мов далекий приплив тиснув на берег.

Одразу натягувалися всі канати. Вони гули хвилями, бронзові колеса повільно оберталися, скрегіт був глибокий, наче прихований грім. Колісниця підіймалася, підвіски балдахіна [liú] легко гойдалися у туманному світлі.

Під час руху туман тулився до бортів, вітер різав у ньому вихори. Світло розсіювалося, ніби колісниця проходила плинним білим морем.

Приблизно за пів ке гул канатів поступово стихав. Колісниця діставалася верху врівень з імператорськими сходами. Бронзовий клин чітко клацав у засуві, наче відкривав звуком двері в тумані.

Для спуску канати крутили навпаки. Піднімали бронзовий клин — і колісниця ковзала внизу в імлу, яка поглинала всі звуки.

Пристрій створило Управління військових знарядь, переробивши давній спосіб облогових драбин. Небесний обряд не дозволяв імператорові йти сходами, тому його піднімали так.

У день початку Полювання всі чиновники внизу піднімали голови.

Колісниця прорізала туман, підвіски балдахіна легко крутилися, мов смужка небесного світла сходила з білої імли. Людина в ній ніби піднімалася з-під хмар до небесного слухання.

Тому її й назвали «хмарною підйомною колісницею».

Верхній ярус — небесне слухання й імператорський трон.

Імператор Янь сидів посередині; обабіч служили головний палацовий наглядач, очільник Палати великих обрядів і глава імператорського роду.

За троном високо стояло Місце небесного слухання, подібне до астрономічної вежі. Там перебував небесний наглядач: спостерігав зорі, визначав знамення й час удару дзвона. Перед Полюванням дзвонили раз — знак «небесний шлях відкрито». Найвищий ярус символізував: небесний слух угорі, царське веління приймає небо.

Середній ярус — головні місця відомств. Із сходу на захід стояли шість посад.

Посланець Східної застави — відкривання й закривання забороненої брами.

Головний наглядач мисливських обрядів — церемонія та правила нападу й оборони.

Посланець Палати Юньцюе — приймання звісток, управління голубиними маршрутами.

Начальник Управління заслуг — перевірка здобутків, звіряння записів життя й смерті.

Начальник Управління забороненого лісу — патрулювання меж, запобігання порушенням.

Заступник наглядача Міністерства робіт — механізми й знаряддя, зокрема підйомна колісниця.

Посадовці стояли півколом, обличчям до трону.

Цей ярус поєднував верх і низ, був вузлом управління й віссю обрядових наказів.

Нижній ярус — місця супровідних чиновників і записів.

Цензори, помічник воєначальника Міністерства війни, лікар Імператорської медичної палати, оголошувач Палати повідомлень, глашатай Полювання й чергові писарі сиділи за порядком. Вони передавали укази, записували заслуги й провини, відповідаючи обрядові нагорі.

Нижче, трохи на захід, окремо стояло Місце багряної печатки. Судове відомство — спеціальний орган Міністерства покарань для Полювання — сиділо разом із цензорами й вирішувало порушення. За вихід за межу, самовільне вбивство чи напад на посланця могли одразу оголосити вирок. Накази скріплювали червоною глиною, криваве письмо ставало указом; закон і сила являлися разом.

Цей ярус був і судом, і місцем правдивого запису під небесним слухом.

Зовнішнє коло — глядачі.

Найближче сиділи царевичі, царівни й князі імператорського роду. Далі колом — посли держав на низьких місцях. Гості й заслужена знать сиділи або стояли, спостерігаючи обряд. Найзовнішніше, у східному кутку, розміщували музикантів; дзвони й барабани відповідали одне одному, три звуки рога подавали наказ.

Згори вниз: небесний слух — свідок, багряна печатка — закон, відомства — наказ, чиновники — спостереження. Унизу лісові спостерігачі відповідали небесному слухові.

Коли порядок визначено, велич постає сама.

Коли обрядові ряди встановлено, саме спостереження теж має обряд.

Кожен, хто піднімався дивитися на Полювання, мав свою оптичну трубу: щоб явити ранг і розрізняти заслуги та провини. Будова була точна й сувора, перевищувати належне не дозволялося. Спільний витвір Управління військових знарядь і Нагляду мисливських обрядів називали оглядовою трубою Полювання.

Спосіб виготовлення єдиний, але матеріали чотирьох рівнів. Обряд і користь стояли поруч; повноваження й відстань мали власні норми. Метою було не хизування дальністю, а розпізнавання прапорів і ламп, щоб не втрачати напрямку в тумані.

У центральній зоні здавна лишалася «оглядова шахта [jǐnɡ]», яка дозволяла бодай приблизно бачити місце навіть у туман.

Це не колодязь для води. Вертикальний просвіт від землі до крон залишили давні рубки, щоб світло могло проникати вниз. Довкола стояли високі дерева, вдень прямовисно падало біле світло; вночі ставили лампи, і світло піднімалося від лісового дна, здалеку схоже на зорю. Звідси назва.

Імператор і чиновники дивилися туди в труби. Навіть у густому лісі й тумані розрізняли напрямки мисливської зони та бойові знаки. Ясного дня бачили на повну дальність, у густій імлі й сильному вітрі — лише наполовину.

Янь установила порядок труб: угорі спостерігати небо, внизу досліджувати землю. Чотири рівні звалися «Небесна зіниця», «Щасливе око», «Обрядовий погляд» і «Лісове око», разом — «Чотири ока». Так показували ранги й не плутали рядів.

Імператор тримав «Небесну зіницю».

Основа з найкращого кришталю, кільцем вставлені золоті знаки, внутрішні стінки чорні, щоб прибрати розсіяне світло. Підставка мала стабілізувальний механізм для повільної зміни кута. Ясного дня дальність — півтора лі, у тумані — приблизно сімсот-вісімсот кроків. Зображення прозоре, краї не розпливаються. Після обряду трубу запечатували в забороненій скарбниці як священне «небесне око».

Царські нащадки й близькі гілки тримали «Щасливе око».

Срібне кільце з нефритом, труба невелика й чітка: важлива ясність, а не дальність, головне — прапори й знаки. Ясного дня видно понад лі, у тумані — чотириста-п’ятсот кроків. На кожній вирізьблено номер місця; після обряду їх забирали разом з іншим приладдям.

Заслужена знать і гості тримали «Обрядовий погляд».

Відшліфована бронзова трубка, попереду світлозахисне кільце, щоб дивитися проти світла. Ясного дня — сімсот-вісімсот кроків, у тумані — двісті-триста. Лише прилад для споглядання церемонії, не для офіційного запису подій; після обряду повертається на склад.

Лісові спостерігачі мали «Лісове око».

Трубка з чорненої бронзи, обгорнена шкірою від бічного світла; спереду — просочена олією паперова заслінка проти вологи. Ковзне кільце регулює відстань, будова найпростіша. Ясного дня — триста-п’ятсот кроків, у густому тумані прапори й рухи бою видно в межах ста п’ятдесяти. Не дальність, а розрізнення.

Усе побачене й записане служило «доказом» для Управління заслуг. Після Полювання разом із голубиними записками входило до білого реєстру й запечатувалося після церемонії.

Кожна труба мала своє призначення.

«Небесна зіниця» — спостерігати небесний стан.

«Щасливе око» — розпізнавати бойовий порядок.

«Обрядовий погляд» — супроводжувати церемонію.

«Лісове око» — фіксувати факти.

На кожній зовні вирізьблено напрямки й кільця відстані. Перед Полюванням заступник наглядача робіт і службовець Палати великих обрядів по одному калібрували їх за напрямками Місця небесного слухання. Не допускали найменшої різниці.

У руках обрядовців це було «приладдя» для порядку церемонії; у руках спостерігачів — «доказ» для заслуг і провин.

Наприкінці дня всі спостереження й записи додавали до допоміжної справи «Книги порядку», наприкінці місяця запечатували разом і передавали Палаті Юньцюе.

Світло труб спадало ярусами, відбивало небо й освітлювало землю.

Між поглядом угору й униз порядок був очевидний.

Лісові спостерігачі, чергові писарі й глашатаї — три посади Полювання, з’єднані в одну систему. Перші дивляться в лісі, другі записують під терасою, треті читають перед людьми.

Голос Полювання йде з лісу до неба, з неба розходиться землею.

Шістсот лісових спостерігачів, усі внесені до штату, розміщувалися по верхівках прадавнього лісу для денного й нічного нагляду.

Удень знаком служив прапорний дим.

Мінеральні речовини змішували з попелом пахощів і запалювали. Дим збирався стовпом дев’яти кольорових рівнів, позначаючи зону й ступінь заслуг. Підіймався прапором, сяяв на сонці; усі денні спостереження звіряли з ним, самовільно міняти не дозволялося. Ясний, але не палючий — видима подоба небесного закону.

Уночі сигналом було тліюче світло.

Змішували світний фосфор, тваринний жир і вугілля з тіл. Воно горіло без полум’я, дуже слабко, здалеку як зоря. Підвішували над лісом, щоб нагорі визначали напрямки й записували життя та смерть. Світло не доходило до землі, мисливці не могли ним користуватися. Згасле, але не до кінця — символ подиху закону.

Велетенські дерева часто сягали п’ятнадцяти-двадцяти чжанів. Спостерігачі влаштовували гнізда на висоті восьми-дванадцяти, щоб дивитися вниз і ховатися під гілками. Ще три-шість чжанів гілля над ними утворювали завісу, просіювали сонце й приховували голубів.

Спостерігачам заборонялося контактувати з учасниками Полювання. Якщо ті самовільно наближалися, можна було відігнати попереджувальною стрілою — застереження за законом. Але імена з данницьких списків у законі не писалися. На терасі також забороняли вогонь і довгі клинки; труби з номерами місць після церемонії всі забирали й запечатували.

Жили в гніздах на дерев’яних каркасах, високо скріплених шипами [sǔn]. Балки з гілок наньму й камфори, живі ліани та бронзові обручі для кріплення, бамбукова підлога, натягнута тваринними сухожиллями. Зовні — промащене полотно й кора; здалеку як наріст на дереві, захищає від дощу й світла.

Збоку — підвісна мотузкова драбина, зазвичай згорнута, для втечі в небезпеці. Угорі вузька щілина для голубів і труби. Назовні виходить бамбукова жердина з голубиними клітками й кошиком, які підіймають блоком.

Гніздо — шість чи завдовжки, три з половиною завширшки, три заввишки. Лише одна людина може лежати, згорнувшись; майже темниця.

Спостерігачі мали чотири рівні.

Головний — понад десять років служби, центр поля й командування.

Основний — спостерігає, записує заслуги, життя та смерть.

Помічник — передає звістки, доглядає голубів.

Резервний — підміняє й чергує.

Переважно це були люди заборонених реєстрів, самотні й без рідних. Після смерті ім’я спалювали, до звичайних списків не вносили. Лише номер лишався в білому реєстрі для звіряння.

Їх розміщували трьома кільцевими мережами.

Внутрішнє кільце — головна мисливська зона, густе розташування.

Середнє — смуга передачі звісток, лінії з’єднуються дугами.

Зовнішнє — крайня охоронна смуга.

Щодня на початку години чень із найглибшої частини верхівок спершу долинав голубиний крик. Головний випускав першого птаха, позначаючи місце. За мить три шари постів відгукувалися по черзі; голуби злітали з внутрішнього кільця, перетинали туман і летіли до середнього.

Перед годиною вей проводили другу перевірку. Кожен пост випускав одного птаха на підтвердження, що лишається на місці й зв’язок не обірвано.

Поштові голуби рухалися визначеними маршрутами, кільце передавало кільцю; зрештою птахи сідали перед столом чергових під терасою. Безперервні білі лінії тяглися над лісом від світанку до сутінків.

Якщо десь польотна лінія раптом замовкала, черговий одразу знав: там щось сталося.

Під час Полювання спостерігачам не дозволяли спускатися. Пили зібраний дощ, їли сухі припаси; відкрите полум’я заборонене, але вологе тління й лікарський дим дозволені. Без денної чи нічної зміни, тільки за голубиними наказами.

Усі їхні звістки надходили черговим під терасою, які відкривали, переписували й передавали.

Кожне голубине послання черговий розкривав і копіював, не маючи права судити. Записи складали в денний реєстр, опівдні й у годину ю передавали глашатаєві. Наприкінці дня сувій оформляли й запечатували до фінального звіряння з Управлінням заслуг.

Наступного дня на початку чень Управління отримувало вчорашній запис, пункт за пунктом перевіряло й зіставляло зі звітами спостерігачів. Не виголошувало вироків, лише встановлювало факти. Кожні десять днів записи зводили в сувій, наприкінці місяця — в одну справу для остаточного розподілу.

Чергові працювали від ранку до вечора, лампи не гасли, папір і туш відбивали червоне світло. З кожного денного оригіналу робили окремий білий дублікат і запечатували в забороненій скарбниці для підсумкового звіряння.

Над ними стояв глашатай Полювання, підлеглий Нагляду мисливських обрядів. Він оголошував полуденні та вечірні записи, а в останній день — «Остаточне оголошення порядку». Текст передавали Управлінню заслуг, там оформлювали «Оголошення» червоною тушшю й вивішували на брамі Юньцюе та терасі.

Наступного ранку оголошувач Палати повідомлень із підлеглими розвішував списки перед брамою.

Відтоді заслуги й провини держав на Полюванні ставали явними всім. Обряд завершувався перед небом і доходив до людей.

Ще не світало. За Юньцюе вітер ішов із моря, солоний і холодний. Біла пара піднімалася від підніжжя, повзла імператорською дорогою на пагорб, затоплювала сходи й бронзових звірів.

Небо ще спало, а ліс уже прокинувся.

Ліс був давній, мов сон. Високо спліталися крони наньму й камфори, листя ховало зорі. Повітря проникало між гілками й довго, глибоко шуміло, наче хтось дихав на дні туманного моря.

Удалині дзвін ударив тричі. Бронзова брама відчинилася, волога пройшла входом, здійняла тремтливий шелест листя.

Брама Юньцюе була головним міським входом, зверненим до прадавнього лісу, і зовнішнім двором спостереження за Полюванням.

На початку перед нею ставили три помости для оголошень. Посередині Управління заслуг вивішувало «Оголошення», оголошувач Палати повідомлень допомагав читати, міські й воротні чиновники стояли по боках.

Текст спирався на записи чергових. Управління заслуг уночі перевіряло, вдень зводило, передавало Палаті повідомлень. Оголошувач розвішував прилюдно: червона туш ще блищала й не висохла, а люди вже збиралися.

Голуби злітали з лісу й менш ніж за ке перетинали туман до міської брами. Понад двадцять лі зв’язку — без перерви вдень і вночі.

Місто гуло.

Купці переписували тексти й розсилали на чотири краї. Діти співали імена нащадків, складаючи пісеньки. Учні голосно судили про перемоги й поразки, вказували на прапори. Жінки також ховали обличчя й тихо, довго плакали.

За брамою Юньцюе світло було як удень. Людські голоси ставали хвилями, здалеку відповідали голубиному крику в лісі.

Тієї миті бій у лісі, читання на терасі й оголошення біля брами діяли разом. Обряд Янь і людські серця здіймалися й спадали одночасно.

「Пізніша примітка. Давній опис лісу Юньцюе」

Місце Полювання нині зветься «Прадавній ліс Юньцюе».

Століття приймає Полювання, плач іще живий.

Ззовні видно лише вітер над верхівками.

Туман обвиває терасу, наче небесна воля ще не розсіялася.

【Додатковий запис】

У першому сувої «Реєстру будівництва Управління військових знарядь» записано:

«Оглядову терасу Юньцюе закладено на пагорбі: дев’яносто тисяч данів трамбованої землі, чорний камінь — оболонка, бронзові обручі — кістяк. Темний камінь беруть зі Східного хребта: твердий і гладенький, від вологи не тріскається. Мідь — із копалень Фенчуаню, додають три частки олова проти зеленої іржі. Бронзові оздоби, звірів-охоронців, зубчасті колеса й блоки відливають у гартувальних майстернях Управління».

«Хмарну колісницю створено за давнім способом облогового підйомного воза. Балки колії — наньму, вкриті бронзовими башмаками; з обох боків зчіплюються бронзові зубці проти ковзання назад. Довжина колії — двадцять п’ять чжанів, на три чжани горизонтального руху — один угору. Колісниця — шість чжанів, посилена шиповими з’єднаннями й залізними обв’язками».

«Три противаги по тисячі двісті цзінів сховано в підземних шахтах. Осі змочують водою, щоб рух був повільний. Чотири обертові колеса бронзові, осі завтовшки понад чи, обгорнуті сирою воловою шкірою, шви закріплено гіпсом. Чиновник робіт записав: один канат запускає, сотня людей ділить силу; одна колісниця йде вгору-вниз, подих не збивається».

«На даху балдахін із двадцятьма чотирма підвісками, які обертаються на вітрі: і обрядова прикраса, і покажчик напряму. Каркас із бамбука Морського Сходу, покриття з білого шовку, зовні прозорий віск проти вологи».

«На спорудження пішло дванадцять років. Залучено сто п’ятдесят вісім тисяч робітників і службових людей, поділених на чотири управління: матеріалів, лиття, різьблення й конструкцій; усі підпорядковані Управлінню військових знарядь».

«Гори й ріки дають матеріали, човни й вози перевозять їх; різьблення й лиття тривають одночасно. Щороку споруду ремонтують без пропуску; кожні десять років міняють звірів-охоронців, кожні п’ять — покривають бронзовий кістяк».

«У день завершення йшов дощ, туман не розходився. Міністр робіт визнав це добрим знаменням».

«На звороті стели викарбувано: те, що несе земля, споглядає небо; те, що створює людина, служить опорою богам».