Розділ 64. Життя і смерть у списку

За міською брамою Юньцюе світло ще було тьмяне, в горах не встигла розійтися волога після грози.

Довгі сходи із синього каменю дощ вимив до блиску. Тонкий туман розповзався від підніжжя мурів, наче притискаючи людські постаті донизу.

Сьогодні мали вивісити список, і перед містом стояла незвичайна тиша.

Мандрівники, вартові й торговці, що чекали звісток, рідко стояли під галереями, мовчки дивлячись на надбрамну вежу. Туман обвивав ноги, навіть дихання наче сповільнилося в очікуванні тієї миті.

Близилася середина години си. Зі скреготом на вежі опустився дерев’яний засув.

Оповісник Палати державних повідомлень вийшов зі списком. Товсту дерев’яну дошку вкривав новий папір, чорнило ще не втратило свіжості; її поставили в кам’яний паз перед брамою Юньцюе.

Не треба було оголошувати наказ.

Усі знали: цієї миті визначать заслуги семи днів Показу відваги.

Засув опустився знову.

Список розгорнули.

Холодні тверді чорні літери стояли рядками на вітрі.

Список заслуг Полювання під палацовими вежами

За священним імператорським наказом: сім днів Показу відваги завершено.

Держави прислали десятьох нащадків-учасників; живих вісім, померлих двоє. Заслуги записано нижче, оголошено під палацовими вежами й передано в усі сторони для загального відома.

Живі

Цан’юань — Але Ї, п’ятнадцять заслуг;

Мінцзе — Цзян Ліньчуань, дванадцять заслуг;

Цеюань — Се Уцзю, десять заслуг;

Династія Янь — Дунфан Юй, вісім заслуг;

Сілун — Пан Чжун, вісім заслуг;

Лінчуань — Янь Ань, вісім заслуг;

Лансюй — Цзянь Цунчжи, сім заслуг;

Цзіньсю — Лінь Юйхен, чотири заслуги.

Троє з вісьмома заслугами посідають спільне місце.

Померлі (обведено кіновар’ю)

Сюаньцю — Ґу Сюньї, одна заслуга ○;

Шан’яо — Інь Сюань, одинадцять заслуг ○.

Виконати з пошаною.

Управа Полювання під палацовими вежами встановлює список за імператорським наказом.

Восьмий день дев’ятого місяця дванадцятого року Юн’янь

Цей список вивішено на міській брамі Юньцюе.

У натовпі раптом вибухнула лайка: «Брехня, щоб вас! Брехня!»

Один купець рвонув до списку й показав на рядок «Шан’яо — Інь Сюань». Палець сильно тремтів, жили набрякли. «Не може бути! Як він міг померти?! Як, чорт забирай, міг померти?!»

«Я в Чжаоцзіні, у Тінчаосюані, поставив триста гуанів! Триста! Усі гроші, навіть на труну, туди вкинув!»

Він лаявся, доки голос охрип, горло наглухо стиснулося. Ні вилаятися, ні заплакати вже не міг, лише раз у раз щосили бив кулаком у мур. Суглоби закривавилися, краплі бризкали на стіну.

Тіло раптом обм’якло, двоє товаришів позаду ледве втримали його. Погляд намертво вп’явся в кіноварне коло, очі не кліпали.

«Кінець… кінець… мені кінець…» Голос ледве виходив повітрям, із безнадійним хрипом. «Ті триста гуанів у Тінчаосюані… усі тут пропали, кляті… усі…»

Промовляючи це, він силкувався підвестися й заволав: «Неможливо! Покидьки! Ще кілька днів тому він упевнено був у першій трійці! У місті щодня розповідали!»

Крик іще не вщух, а в іншому кутку перед містом теж вибухнула лайка: «Хто поставив на Сюаньцю, усе програли! Сучі діти! Мені й жити вже ні на що!»

«Річні гроші! Усі сто гуанів псам згодував! Псам!»

«Не тягни мене! Дай ще раз подивитися! Цей сучий список підроблений! Напевно підроблений! Виродки!»

«Ось він стоїть, чорним по білому, червоним колом обведено! Помер — значить помер! Помер!»

«З одинадцятьма заслугами помер, а з чотирма живий! Що це за довбаний Показ відваги?! Там самі темні оборудки!»

«Як він помер?! Хто це зробив?! Я хочу знати, хто!»

Голоси спліталися. Хтось із червоними очима протискався до списку, але варта загородила дорогу списами.

«Назад! — холодно гаркнув солдат. — Продовжите безлад — відповідатимете за законом!»

Оповісник Палати повідомлень стояв перед списком і голосно промовив: «Сім днів Показу відваги визначили життя й смерть. Заслуги встановлено, зміні не підлягають!»

Галас перед списком поступово стихав.

Хтось стояв навколішки, бив себе в груди й придушено плакав; хтось із мертвотно-сірим обличчям тихо рахував, тремтячи губами; хтось штовхав інших, лайки дробилися дедалі дрібніше, перетворювалися на уривчасте дихання.

На міській вежі бронзовий дзвіночок тихо озвався від вітру, наче зітхання чи похоронний дзвін.

А Полювання під палацовими вежами

пройшло лише перший відтинок.

Тим часом.

Усередині Полювання, перед Помостом обліку заслуг, теж уже вивісили новий список.

Перед ним лишилися тільки ми, вісім учасників. Казали, усіх слуг, що пережили минулу ніч, уже забрали. Їх лишилося всього п’ятеро; чи були серед них Янь Шість і Янь Дев’ять, я не знала.

Я оглянула інших сімох.

На кожному було трохи чи багато крові, не розібрати чиєї. Одяг розірваний, у плямах багна й крові; запах іще висів у повітрі, змішаний із пліснявою дощової землі.

Але Ї стояв, спираючись на шаблю. Нова рана на плечі сочилася кров’ю. Він глянув на свої «п’ятнадцять» у списку, кутик рота сіпнувся, але усмішки не вийшло.

Се Уцзю наполовину ховався в тіні, пальці легко постукували по піхвах кинджала, очі були крижані. У списку він стояв третім, проте вираз обличчя не змінювався.

Дунфан Юй стояв трохи далі. Під лагідним обличчям в очах майнула темрява. Він опустив погляд на руки; кров на манжетах уже висохла.

Пан Чжун важко дихав. Побачивши, що має стільки ж заслуг, як я й Дунфан Юй, на мить завмер поглядом, але так і продовжив мовчки дивитися на багно під ногами.

Лінь Юйхен розтирав зап’ясток: чотири заслуги, останнє місце. Він тихо засміявся, але голос був хрипкий і порожній: «Вижили… Наче сон».

Цзянь Цунчжи зіщулився в кутку, суглоби збіліли, погляд блукав. Він не смів дивитися на імена Ґу Сюньї та Інь Сюаня. Тіло ледь тремтіло; радість порятунку ще не згасла, але страх став глибшим.

Рана на лівій руці пекла й нила. Кров уже спинилася, та біль тягнувся й не відпускав.

Я глянула на неї. Неглибокий слід залишався, нагадуючи: за ці сім днів я вбила людину й сама мало не загинула.

Двоє померлих у списку, обведені кіновар’ю, різали очі червоним, наче дві свіжі рани.

А для тих, хто вижив, невідомо: це щастя чи інший початок.

Перші сім днів Показу відваги нарешті скінчилися. Середні сім днів Випробування розуму, мабуть, не будуть кращими.

Почулися кроки.

З лісових тіней під помостом служителі Управи Полювання поволі вели понад двадцять людей-підношень. Для чого — невідомо.

Усі в грубому полотняному одязі, голови накриті залізними шоломами; видно тільки рот, ніс і пару тьмяних очей. Тіла худі, обличчя застиглі, кроки повільні.

Тонкі ланцюги сковували руки й ноги. Солдати натискали під коліна, змушуючи стати навколішки, і коліна вдаряли в багно. Їх уже напоїли зіллям для німоти: горла марно відкривалися й закривалися, голоси були тихі, мов комарі.

Люди-підношення не підводилися й усі дивилися на нас вісьмох. У поглядах було щось схоже на страх, щось на тупу покору, але найбільше — порожня мертва тиша.

Вітер пройшов папером списку, той залопотів.

Середні сім днів Випробування розуму тільки починалися.

Усе, що сталося за брамою Юньцюе, поштові вершники, підганяючи коней, за десять днів донесли до держав.

Та ще до їхнього прибуття чутки про Полювання пішли попереду: з купцями, носіями, устами оповідачів покотилися по всьому світу.

У чайних і шинках слухачі сиділи гуртом, били по столах, вигукували, сміх здіймався хвилею за хвилею. Вуличні листки й летючі новини продавали по всьому місту, крики торговців перекривали кроки перехожих.

Крамниці оповідей усю ніч різьбили друкарські дошки й видали «Кіноварне коло вирішує долю». Хлопчаки на вулицях збиралися юрбами й називали імена: хто живий, хто мертвий, хто має більше заслуг.

Один рядок із книжки переписували знову й знову: «Мисливські угіддя — гральний дім, імператорські нащадки — ставки, кіноварний пензель — банкомет; одне коло вирішує виграш і програш».

Потай вулицями пішла ще й примовка: «Хто заслуг має більше — помирає, хто менше — живе; чарівний пензель обведе — і душа на захід іде». Що більше повторювали й сміялися, то дужче це скидалося на жарт.

Люди дивилися, обговорювали, хтось зітхав, хтось сміявся. Таємні версії ставали дедалі дивнішими. Що більше переказували, то веселіше; що веселіше, то менше людей сприймало життя й смерть у списку всерйоз.

Заслуги встановлено, кіноварний пензель обвів двох мертвих імператорських нащадків. У далеких столицях за тисячі лі це теж неодмінно здійме хвилі.

Держави отримували звістку: одні жахалися чи гнівалися, інші потай раділи або цілу ніч радилися. Володарі били по столах, радники заламували руки; воєначальники вдивлялися в три рівні вісімки заслуг, і їхні думки непомітно повертали в інший бік.

А як на цей список подивиться імператор, що сидить високо над усіма на Оглядовому помості?

Одне кіноварне коло — життя і смерть визначено.

Але устрій Піднебесної тільки почав хитатися.