Розділ 41. Зв’язані життям і смертю

«П’ять кроків — відстань, один ланцюг — життя.

Лише смерть звільнить».

У глибині вересневого лісу наньму й камфорні дерева ще зеленіли, а ліквідамбари щойно почервоніли. Вітер із лісової гущавини здіймав над однією половиною дерев темну зелень, над другою — останнє золото.

На північ ліс поступово підіймався. Наприкінці підйому місцевість раптом обривалася: то був Хребет відведених військ.

На хребті лишилися покинуті укріплення. Прапори ще тріпотіли на далекому вітрі, їхні червоно-білі шовкові хвости хилиталися до землі.

Сьогодні перед хребтом звели новий високий поміст. Каркас із чорного дерева, обшивка з бронзи; над ним висіла довга дошка з оголошенням, написаним чорним і червоним.

Оголошення ледь гойдалося на ранковому вітрі, краї білого паперу загорталися, чорнило ще не висохло. Сонце лилося крізь просвіти в лісі й розсипалося по написах золотими плямами.

З-за хребта долинули барабани. Спершу один низький удар, потім три серії поспіль. Птахи злякано розлетілися, збуривши суцільний вихор крилатих тіней.

До підніжжя помосту вже підійшов обрядовий урядник. Чорна одежа волочилася по землі, біла нефритова табличка на поясі погойдувалася в такт крокам.

Обличчя його було суворе. Він лише підняв руку й тричі струснув дзвоником.

Бронзовий звук розітнув повітря й пронизав ліс. Відлуння закружляло вздовж гребеня та впало в гущавину, немов невидима сила наскрізь пронизала небо й землю.

Тієї миті вітер завмер. Гілки й листя зависли в повітрі, пташині тіні ще не опустилися.

Усі звуки злилися в одній точці. Я чула власне дихання й дихання решти.

Урядник підняв руку, запрошуючи нас, і ми по черзі зійшли на поміст.

Я піднялася разом з усіма, звела очі на оголошення й мовчки прочитала.

В оголошенні йшлося:

Назва випробування: Скута хода.

Мета випробування:

По двоє, зв’язані ланцюгом завдовжки п’ять кроків, учасники мають пройти місцевість, звідки відведено війська. За три-чотири дні дістатися Помосту обліку заслуг. Дозволено відбирати торби, нападати на подорожніх, надавати допомогу. Заборонено розривати ланцюг, хіба що один із двох помре. Якщо один помирає, усі заслуги пари за це випробування анулюються.

Заслуги пари:

Одна пара має один рахунок; заслуги діляться порівну, аби стримати взаємне завдання шкоди.

Спосіб сковування:

Довжина ланцюга — п’ять кроків; заклепки позначено свинцевими пломбами. Обмежувач у середній ланці не дозволяє під час руху віддалятися більш ніж на три кроки.

Заборони:

Перше: хто перепалює ланцюг вогнем або перебиває його об камінь, втрачає заслуги.

Друге: хто навмисно обмотує ланцюг навколо дерева, щоб звільнитися, втрачає заслуги.

Третє: хто підпалює ліс і спричиняє поширення пожежі, втрачає один бал заслуги та мусить змінити маршрут.

Четверте: хто нападає на лісового спостерігача, виганяється й заноситься до реєстру смертників.

Рух і зупинки:

Рухатися дозволено вдень і вночі. Від цього місця війська відведено. Лісові спостерігачі спостерігають, але не допомагають.

Сигнали наказів:

Сигналами служать вогненні стріли: червона відкриває Полювання, біла зупиняє. Коли гине учасник, лісовий спостерігач здіймає полум’я в небо й узором сигналу сповіщає Небесний реєстр.

Сутички:

Дозволено битися з іншими парами й відбирати торби. Самовільно виходити за межі відстані ланцюга заборонено.

Люди-підношення:

Усього п’ятдесят осіб, заздалегідь загнаних на шляхи випробування, несуть мисливські торби. Їхнє життя чи смерть не враховуються, заслуги даються лише за торби. Рухаючись, вони розсипають слідовий пісок, що залишає відбиток на землі; його запах відгонить залізом і кров’ю, вказуючи, де вони пройшли.

Правила нарахування заслуг:

Перше: прибуття.

За перше місце — п’ять балів заслуги.

За друге — три бали.

За третє — два бали.

За кожне наступне місце кількість зменшується вдвічі; менше ніж пів бала не нараховується.

Друге: здобуття торб.

За три мисливські торби — один бал заслуги.

За шість торб додається один бал.

За дев’ять торб додаються два бали.

За кожні наступні три торби додається ще один бал.

Заслуги обчислюються за кількістю торб при собі на час прибуття. Торби, відібрані в дорозі, не враховуються.

Третє: маршрут.

Короткий маршрут не додає й не віднімає заслуг.

Середній додає два бали.

Довгий додає три бали.

Маршрут зараховується за тим шляхом, яким учасники вийшли. Хто почав коротким і завершив довгим, одержує за довгий; хто почав довгим, але повернув назад, одержує за короткий.

Якщо під час переходу на інший маршрут буде доведено подолання небезпеки, за розглядом може бути додано пів бала; повторно ця надбавка не нараховується.

Кількість торб залежить від маршруту:

На короткому — дванадцять, на середньому — шістнадцять, на довгому — двадцять дві.

Небезпеки трьох маршрутів також зростають із відстанню: на короткому небезпечний рельєф, на середньому — вода, на довгому — звірі.

Строк:

Відлік починається зі сковування. Тим, хто прибуде третього або четвертого дня, заслуги нараховуються повністю.

Тим, хто прибуде п’ятого дня, — наполовину.

Ті, хто не прибуде до кінця п’ятого дня, втрачають усі заслуги.

Межі:

Початок: Хребет відведених військ, рубіж відведення солдатів.

Кінець: Поміст обліку заслуг, де оголошують список заслуг, перевіряють і запечатують книгу їх обліку.

Додатковий наказ:

П’ять кроків — відстань, один ланцюг — життя. Лише смерть звільнить.

Кожен учасник обирає належний собі шлях. Заперечень не приймають.

Коли я дочитала, пучки пальців посиніли.

Обрядовий урядник повернувся до нас і розгорнув тонкий зошит. «Учасники, слухайте наказ! Пари складаються за порядком падіння з коней на попередньому випробуванні: перші поєднуються з останніми».

Він підвищив голос і прочитав:

«Перша пара: Але Ї та Цзянь Цунчжи.

Друга пара: Се Уцзю та Ґу Сюньї.

Третя пара: Пан Чжун та Дунфан Юй.

Четверта пара: Інь Сюань та Цзян Ліньчуань.

П’ята пара: Янь Ань та Лінь Юйхен».

Поволі здійнявся вітер із хребта, хвости прапорів ледь загойдалися. Люди в строю на мить замовкли. Лише поли одежі й пластинки обладунків тихо терлися між собою, наче дрібний пісок.

Урядник підняв руку й рівно промовив: «За звичаєм десятеро тягнуть жереб; один здобуде право змінити склад пар».

Він дістав із-за пазухи чорну дерев’яну посудину для жеребків і тричі струснув. Тихо заторохтів бамбук. Усі по черзі підходили, нахилялися й витягали жеребок.

Коли черга дійшла до Лінь Юйхена, його пальці на мить затрималися на бамбуковій поверхні, тоді він витяг один жеребок. Різьблення на ньому вирізнялося, а зверху було проведено тонку червону риску.

Урядник опустив очі, кивнув і голосно оголосив: «Право змінити пари здобув Лінь Юйхен».

Лінь Юйхен ступив уперед і вклонився. Голос був дзвінкий і неквапний: «Прошу поставити мене в пару з Пан Чжуном».

Урядник трохи забарився й уніс правку червоним пензлем.

Щойно відвів кінчик пензля, знову голосно оголосив: «Третя пара віднині: Пан Чжун і Лінь Юйхен. П’ята пара: Янь Ань і Дунфан Юй».

Пензель відірвався від паперу, червоне чорнило ще не висохло. Вітер від проходу в хребті перегорнув сторінки, немов легко торкнувся щойно визначеної долі.

Урядник обвів нас поглядом. Ніхто не заперечив, тож він відклав пензель. «Пари визначено. По черзі накласти свинцеві пломби».

У лісі раптом злетів птах, коротко скрикнувши.

Бічними сходами піднявся писар обліку заслуг. За ним двоє несли залізну скриню. Коли її відчинили, метал задзвенів, наче полилася джерельна вода.

Я опустила очі. Ці кайдани називалися «ланцюгом п’яти кроків».

На кінцях були замкові кільця зі сплаву темного заліза й холодної бронзи; посередині — тонка сталь, обвита дротом, завтовшки не більше мізинця. Увесь ланцюг мав лише п’ять кроків довжини. Кожну ланку вкривали приховані візерунки, з’єднання мали заклепки зі свинцевими пломбами.

Писар стояв збоку помосту, тримаючи в одній руці реєстр, у другій молоток. Назвавши пару, він показував усім кільце, а потім особисто підходив.

Коли настала моя черга, він нахилився й замкнув одне кільце на моїй правій щиколотці. Метал торкнувся шкіри, і відразу війнуло холодом.

Другий кінець він замкнув на лівій щиколотці Дунфан Юя.

Я підняла очі й зустрілася з ним поглядом.

Обличчя Дунфан Юя було лагідним, погляд незворушним, наче він дивився на вітер, а водночас на далеку дорогу. Через цей спокій мені на мить здалося, ніби Скута хода для нього лише повторення вже пройденого шляху.

Писар дістав свинцеву пломбу, вклав у з’єднання кільця й легко вдарив молотком. Звук був тихим, та пронизав аж до кісток. Другий удар загнав пломбувальну заклепку всередину.

Він підвівся, оглянув пломбу, пересвідчився, що візерунок збігається, і зробив у реєстрі позначку червоним пензлем.

Обрядовий урядник голосно сказав: «Перевірку пломб п’ятої пари завершено».

Це випробування називалося «Скута хода». Кожних двох учасників з’єднували кайданами за ноги. Ланцюг завдовжки всього п’ять кроків: рух одного відразу тягне другого. Розімкнути його не можна, доки один не помре.

Три кроки, дозволені середнім обмежувачем, були і відстанню допомоги, і простором для зради. Один прискориться — потягне другого; один упаде — другому теж буде важко втриматися самому.

Заслуги рахували на пару й ділили порівну. Ніхто не міг забрати все собі. Хто замислить убивство, мусить спершу зрозуміти: помре супутник — разом із ним зникнуть заслуги.

Спочатку привчити людину до супутника, а потім зробити супутника тягарем. Спочатку навчити близькості, а потім перетворити близькість на розмінну монету. Ланцюг п’яти кроків сковував не лише рух, а й долю. Саме в цьому полягала жорстокість Скутої ходи.

З висоти впав листок, ще не зовсім сухий, і ліг просто на залізне кільце. Двічі перевернувся, тоді завмер.

Я подивилася вниз. Метал на мить блиснув на сонці й одразу потьмянів. На серці стало важко: віднині наші життя будуть разом скуті в дорозі.

Щойно замкнулися кільця, урядник наказав роздати схематичні карти.

Кожна пара одержала одну, на тонкому шовку, зі ще свіжим чорнилом.

Урядник заговорив: «Усі шляхи небезпечні. За три-чотири дні можна дістатися Помосту обліку заслуг. Дорогою блукають дикі звірі. П’ятдесят людей-підношень уже загнано на маршрути. Вони несуть мисливські торби з припасами; торби також дають заслуги. Їх можна відбирати й обмінювати; заслуги залежать від кількості».

Тут він ненадовго спинився й обвів усіх поглядом.

Вітер поступово стихав, усі очі були прикуті до помосту.

Урядник знову озвався: «Від цього місця всі війська відведено. Лісові спостерігачі лишаються вгорі. Не рятують. Не допомагають».

Ми з Дунфан Юєм стояли пліч-о-пліч.

Він простягнув руку й узяв один край. Його довгі пальці зберігали прохолоду ранкового туману. Я підхопила інший кутик, і шовк ледь затремтів між нашими долонями.

На тканині було лише кілька чорнильних ліній: товсті окреслювали три маршрути, червоні крапки поряд позначали стоянки й небезпечні місця.

Ми тримали карту з обох боків і розглядали разом, тож кінчики наших пальців неминуче зближувалися. Його ледь чутне дихання ковзало повз мою щоку, тонке, наче дотик голчастого вітерцю.

Я ще ніколи не стояла так близько до когось, чуючи взаємне дихання. Вологе тепло ледь торкалося шкіри, майже невловиме.

Мимоволі я відступила на пів кроку, та відразу відчула, що повелася дивно. Не бажаючи виказувати уникання, мусила повернутися й силоміць опанувати себе.

Погляд Дунфан Юя ледь змінився: наче він нічого не помітив, а може, зрозумів усе.

Я знову глянула на нього. Увесь у пилюці, він усе ж мав чисте, спокійне обличчя, ясну й м’яку поставу, мов нефрит під водою.

Чи ранкове світло було надто близько, чи думки втратили рівновагу, але я відчула, як спалахнули щоки. Пальці підігнулися, і я знову втупилася в карту.

Подув вітер, кутик тонкого шовку закрутився догори, чорнило заблищало на світлі.

Я уважно повела очима вздовж маршрутів. Усі три починалися на Хребті відведених військ, наче три розгалужені жили долі.

Перший: короткий маршрут (дванадцять торб, три дні)

Хребет відведених військ → Ущелина зламаної веселки (чотири торби) → Ліс зламаного вітру (чотири торби) → Рівнина блукаючих вовків (чотири торби) → Поміст обліку заслуг

Другий: середній маршрут (шістнадцять торб, три з половиною дні)

Хребет відведених військ → Болото чорних іклів (шість торб) → Мілина скісних кісток (п’ять торб) → Схил Грифового Погляду (п’ять торб) → Поміст обліку заслуг

Третій: довгий маршрут (двадцять дві торби, майже чотири дні)

Хребет відведених військ → Стежка тіньових кряжів (сім торб) → Ущелина чорного моху (сім торб) → Долина, що пожирає тишу (вісім торб) → Поміст обліку заслуг

Три маршрути потребували різного часу: короткий можна пройти за три дні, довгий — майже за чотири. Змінивши шлях посеред дороги, ще легше запізнитися.

Солдати чекатимуть біля Помосту обліку заслуг. Щоб дістатися туди, знадобиться три-чотири дні.

Заслуги нарахують за порядком прибуття, а потім додадуть винагороду відповідно до кількості здобутих мисливських торб.

Торби водночас слугували жетонами для обміну на припаси. Скільки торб дає право на які речі, тоді оголосять окремо.

Три дороги починалися разом на Хребті відведених військ, але й далі не були цілком відокремлені.

На карті їх поєднували надзвичайно тонкі чорнильні риски, наче там існували приховані стежки: одна між Лісом зламаного вітру й Мілиною скісних кісток; друга на північ від Схилу Грифового Погляду вела до Ущелини чорного моху; третя звертала на захід від Лісу зламаного вітру й крізь дерева виходила на Стежку тіньових кряжів.

Якщо попереду виникне перешкода, можна звернути на сусідній маршрут, але відстань збільшиться. Зміна дороги не обов’язково дарує порятунок. Вона може бути й пасткою.

Дунфан Юй ледь кивнув мені, даючи знати, що вже все роздивився.

Я склала карту й згорнула її. Шовк тихо зашелестів, наче листок на вітрі.

П’ять кроків — міра. Ланцюг довгий, як життя.

Одні люди прикуті до інших. Інші — до своїх бажань.

А нас примушували вчитися йти поруч.

【Примітка】

Слідовий пісок: виготовляється спільною обробкою вапна й порошку обвугленої трави, закладається у шви одягу й сам висипається під час руху. Легкий, мов пил; на вітрі розвіюється, торкнувшись землі, лишає слід. Удень його колір непомітний, у місячному світлі він ледь світиться. Його дія триває стільки, скільки Полювання, звідси вислів: «Строк ходи — це строк життя».