Розділ 29. Накази єдиного правила

Виїхавши з Чжаоцзіна, ми двічі змінили коней, минули три станції й усю ніч не зупинялися. Схід уже білів, вітер і роса ще були важкі, а вдалині проступав Юньцюе.

Віддавна це було важливе місто Янь, брама східного краю. Високі мури нагадували гірський хребет, посунутий уперед. На чотирьох кутах стояли кам’яні звірі, плямисті від моху, з роззявленими пащами до лісового моря — ніби холодно оглядали кожного, хто йшов на Полювання.

Під мурами сині кам’яні сходи були протоптані до жолобів. За всі роки скільки людей увійшло тут, а повернулися одиниці.

Кількасот років тому Янь, щоб явити Небесний мандат і царську владу, заснувала за містом Полювання під палацовими вежами.

Поруч ріс прадавній глибокий ліс, повний лютих звірів; його зробили мисливським полем. Від міста походить назва «під вежами». Відтоді Полювання стало одним із найсуворіших устроїв за всю історію Янь.

Я повільно піднімалася з загоном, пройшла крізь важку бронзову браму понад чжан завтовшки; в обличчя вдарила похмура прохолода.

За Юньцюе варта повела далі — до Дому єдиного правила за містом.

Перед Домом ми спинилися.

На сходах стояв підлеглий посланця Східної застави з бамбуковими дощечками. Суворо й холодно оголосив: «Палата Юньцюе керує всім перебігом Полювання. Зовнішній двір, військо й місцева влада підпорядковані їй».

«Дім єдиного правила приймає нащадків держав і тримає їх групами під охороною».

«Управління забороненого лісу відповідає за закриття лісу, розмежування й патрулювання».

«Управління заслуг визначає мисливські здобутки, видає приписи й доповідає всі записи».

Не замовкаючи, чиновник розгорнув сувій і продовжив низьким голосом: «Назва цього місця — “єдине правило” — означає однаковий закон для всіх».

«Усі, хто входить, змінюють одяг на виданий двором: колір і візерунок однакові, відмінностей не дозволено. Супутникам вхід заборонений, речі приносити заборонено, приховане майно залишати заборонено. Побут забезпечує влада, їжі вистачить; прибирати й носити воду кожен мусить сам. Тут діють приписи, удень і вночі патрулюють, недбалості не допустять».

«Усі ці правила видані Наглядом мисливських обрядів Міністерства ритуалів; наша палата оголошує їх за імператорським велінням».

Він закінчив. Денне світло через високий мур плямами впало на сходи. Решту нащадків уже розмістили, тільки я стояла внизу й відповідала згодою.

Дім був середнього розміру, окремим укріпленим двором. Високі стіни завтовшки в кілька чжанів, велика брама; бронзові двері відчинялися й зачинялися, мов били у величезний дзвін.

Посередині прямий коридор ішов від входу з півночі на південь, завширшки на десять вершників поруч.

По боках стояли окремі кімнати. Важкі двері, однакові замки й засуви, різнилися тільки номерами. Кожен мешкав сам. Кам’яні плити лежали з проміжками, кроки відразу дзвеніли; пройти потай було важко.

При вході всі мусили зняти колишній одяг і перевдягнутися в полотняні шати Янь.

Шати були чисто-білі, щільного плетіння. У краї потай вплели світний порошок: удень непомітний, уночі він давав слабкий блиск, наче місячне сяйво огортало тіло. Кожен рух лишався на видноті, сховатися не можна.

Зачіску теж не дозволяли обирати. Приготували прості шпильки, усім веліли зібрати волосся на маківці. Форма найпростіша, але на дотик тепла й гладенька, нефрит чудовий. Одяг і шпилька зовні скромні, та виразно показували непорушність устрою Янь.

Над дверима висіла дерев’яна табличка з номером, однакова за розміром, без поділу на високих і низьких.

Отримавши номер, я ввійшла. Чисті стіни, небагато речей: ліжко, столик, приладдя для вмивання й маленька скринька. Поруч бронзовий таз. Холодну воду треба було носити з колодязя в кутку двору, де вдень і вночі незмінно стояли вартові.

Щоразу з сигналом години приходив патруль. Тіні довгих алебард ковзали стіною, наче холодні риски світла. За наказом говорити з нами їм заборонялося.

Служники також боялися особистих зв’язків і поводилися відсторонено: приносили їжу, підсували тацю до порога й негайно відходили, не промовивши ні слова.

Коли я відкривала й закривала вікно, у вуха врізався короткий холодний металевий звук. Я одразу причинила його й крізь вузьку смужку денного світла спостерігала за двором.

На далекій кутовій вежі дерев’яний молоток бив у часову дошку, рівно й неквапно. Він не лише оголошував години, а й показував чітку міру тутешнього порядку.

Усе здавалося добре продуманим, але насправді кожна деталь служила контролю над людьми.

Я вдягла білі шати. Тканина прилягла, легка прохолода проникла в кістки. З кожним кроком світний порошок на краях ворушився; навіть дихання ніби прив’язали до світла й тіні, виставили назовні.

Обличчя залишалося спокійним. Опустивши очі, я неквапно поправила шпильку. Зовні — слухняність і чемність; усередині — непомітний підрахунок: напрямки коридорів, товщина дверей, будова віконних ґрат.

У кімнаті лампа світила, мов біб. Світло й тінь тремтіли на вітрі, ще більше підкреслюючи самотню постать.

Назовні коридор був порожній і тихий. Іноді проходили кроки й брязкіт алебард — виразні звуки, жодного слова.

По обіді дошка на вежі вдарила тричі. Браму відчинили, Нагляд мисливських обрядів прислав чиновника з наказом зібрати всіх нащадків.

Я вийшла разом з іншими. У довгій галереї палило сонце, білі шати відбивали світло одне одного; кроки чітко дзвеніли плитами, мов ішли поруч білі тіні.

У великій залі були місця без поділу за рангом, сідали по черзі. Високі балки й широкий простір могли вмістити понад сотню людей без тісняви. Місця стояли рядами з проміжком рівно у два чи.

Головний наглядач розгорнув сувій: «Відтепер усі нащадки держав, що вступають у Полювання, залишають колишні титули й більше не звуться спадкоємцями. За єдиним правилом усі — “нащадки-учасники Полювання”, без поділу за рангом. Заслуги й провини визначають лише факти поля, не васальний рід».

Голос упав у залу. Ніхто не озвався.

Я сиділа прямо, опустивши очі, внутрішньо здригнулася. Від найвищого до найнижчого — щойно ввійшли в гру, всі мають одну назву. Нащадки-учасники Полювання. Ранги стерті, лишилося одне правило.

Закінчивши, чиновник підняв голос: «Перше: це Полювання починається першого дня дев’ятого місяця й триває тричі по сім днів».

«Друге: першого дня жереб визначає нападників і оборонців. Нападникам видають зброю, наказуючи наступати; оборонцям — захисне спорядження, наказуючи триматися».

«Третє: кожен отримує харчі на три дні, решту має добувати полюванням».

«Четверте: щодня одна перерва на два шичені, від початку години цзи до початку їнь. У цей час не можна вбивати одне одного чи самовільно битися. Порушника страчують без помилування».

«П’яте: протягом Полювання час від часу вводитимуть людей-підношення, присланих із палацу. Їхні мисливські торби міститимуть їжу та зброю, які можна забирати».

«Шосте: у взаємному винищенні має залишитися один — обранець Небесного мандата. Якщо після строку залишаться троє чи більше, вмикається заборонна межа, що неодмінно скоротить число до одного. Якщо лишаться двоє, за вищим наказом битимуться, доки не залишиться один».

«Сьоме: країну переможця звільняють від податків на три роки, а його самого за велінням Сина Неба ставлять спадкоємцем. Також дарують річне перебування в Чжаоцзіні, де він разом з іншими царськими нащадками вивчатиме канони й обряди, житиме спільним життям, а після завершення [sì] року повернеться».

Голос був рівний, із вивіреними підйомами й спадами. Писарі тримали «Літопис Полювання» та «Перелік додаткових приписів», занотовували кожен пункт для подальшої перевірки.

Невдовзі інший службовець вийшов, розгорнув бамбуковий сувій і гучно прочитав: «Є також “Перелік обліку заслуг”. Учасники Полювання, слухайте!»

«Управління заслуг підпорядковане Палаті Юньцюе. Воно веде записи лісових спостережень і щоденники чергувань, зіставляє їх як докази й визначає порядок заслуг».

«Білий запис — заслуга, чорний — провина. Усі великі заслуги й провини подаються в книзі нагору, рішення приймає Міністерство ритуалів».

«Після завершення Полювання все зводять у “Книгу порядку” й видають “Оголошення”, яке вішають на міській брамі Юньцюе та оглядовій терасі. Усі книги й оголошення мають малу печатку. Самовільно змінювати бодай знак заборонено».

«Види заслуг такі».

«Перше — вбивство ворога: якщо учасник Полювання гине в бою з іншим, переможцеві записують заслугу».

«Друге — здобич: за захоплення мисливської торби, зброї й харчів записують заслугу».

«Третє — утримання: за напад чи оборону визначеного місця протягом належного часу записують заслугу».

«Четверте — шлях: за подолання небезпечної дороги й досягнення визначеної межі записують заслугу».

«Види порушень такі».

«Перше — заборона зовнішньої зброї: таємне пронесення зброї з-поза поля — велика провина».

«Друге — підробка заслуг: чуже ім’я, знищення записів, неправдиві заслуги — велика провина».

«Третє — непокора порядку: самовільна зміна нападу й оборони, руйнування меж — велика провина».

«Четверте — спротив оголошенням і записам: нищення дощок, розривання книг, опір наказам — тяжка зрада без помилування».

«Бали, нагороди й кари».

«Високі заслуги: наступну мисливську торбу обов’язково скинуть поруч».

«Низькі заслуги: торбу скинуть далеко або біля ворожого місця».

«Немає заслуг: ім’я публічно називають у полуденному та вечірньому записах».

«Тривала бездіяльність: виганяють на край, роблять живою мішенню».

Я мовчки сиділа й слухала, схиливши голову, потім оглянулася. Юнаки навколо були або суворі, або похмурі.

Усі опустили очі. Лише приписи тяжко падали один за одним, не лишаючи повітря.

Чиновник знову вигукнув: «За звичаєм Міністерства ритуалів, після оголошення правил розходитися одразу не можна. Учасники Полювання сидять і слухають повторне читання тричі, щоб закарбувати в серці. Тим часом дарується “чай спільного пиття”».

Служники ввійшли рядами, передавали таці, перед кожним поставили просту порцелянову чашку. Чай був світлий, ледь парував, трохи гірчив.

«Спільне пиття» зовні означало єдність, але наміри в кожного були свої.

У кутку відповідальний чиновник тримав дощечки й пензель, холодно спостерігав. Кожен рух і звук потрапляв до його запису.

Усі підняли чашки; пролунав чистий легкий дзенькіт.

У мене ворухнулася думка, і я потай перерахувала присутніх. Мали бути по одному від восьми держав, а тепер було на двох більше. Інші наче не помітили або вдавали, кожен із власним виразом.

Обрядовий чиновник теж ніби відчув дивність, трохи завагався, знов розгорнув бамбуковий реєстр і гучно прочитав: «На це Полювання зібралося десятеро від десяти держав».

«Від Янь — Дунфан Юй, друге ім’я Хенкун, сімнадцять років».

«Від Цзіньсю — Лінь Юйхен, друге ім’я Чжун’янь, шістнадцять років».

«Від Мінцзе — Цзян Ліньчуань, друге ім’я Шучень, двадцять три роки».

«Від Шан’яо — Інь Сюань, друге ім’я Цзіянь, двадцять три роки».

«Від Лансюя — Цзянь Цунчжи, друге ім’я Жочан, п’ятнадцять років».

«Від Сюаньцю — Ґу Сюньї, друге ім’я Шичжен, двадцять п’ять років».

«Від Сілуна — Пан Чжун, друге ім’я Боцзянь, двадцять років».

«Від Цеюаня — Се Уцзю, друге ім’я Чен’ю, сімнадцять років».

«Від Цан’юаня — Але Ї, друге ім’я Цюнчжуй, дев’ятнадцять років».

«Від Лінчуаню — Янь Ань, друге ім’я Цінхен, шістнадцять років».

Він опустив очі й згорнув реєстр. Голос упав на кам’яну залу й довго відлунював.

Потім чиновник знову підняв голос: «Усім відомо: віддавна на Полюванні стояли поруч нащадки різних держав, але Янь до їхнього числа не входила. Тому сьогодні у вас можуть бути сумніви».

«Цього разу строк раптово наблизили. Двір вирішив: триматися старого порядку було б не зовсім справедливо. Тому запроваджено нове: нащадок Янь стоїть нарівні з іншими, щоб показати спільність, а не вимагати цього тільки від зовнішніх васалів».

«Проте власний учасник Полювання, навіть перемігши, не може безпосередньо отримати становище спадкоємця за ці заслуги. За видатні здобутки будуть інші особливі нагороди, як заохочення. Це веління вже видано, його справедливість очевидна. Кожен має знати».

«Щодо Цан’юаня: цього разу він теж бере участь. Хоч минулими роками данина часом переривалася, обрядова васальна залежність не зникала. Нині його володар подав грамоту про покору й забажав послати нащадка в гру на знак послуху. Двір дозволив, тому Цан’юань теж у списку. Ваші сумніви цим пояснено».

Коли голос стих, у великій залі ніхто не озвався.

Знадвору ввійшов вітер, полум’я свічок хитнулося. Погляди трохи змінилися, але мовчання тривало.

【Слово автора】

Полювання триває «тричі по сім днів», тобто двадцять один день — приблизно три тижні.

Щодня встановлено «перерву в полюванні на два шичені». За давнім відліком один шичень дорівнює двом годинам, отже битися заборонено з одинадцятої вечора до третьої ранку. Це обрядовий «закон перепочинку» Янь: знак того, що небесний шлях має зупинки, а вбивство — межі.