Розділ 48. Тіні в засідці під поглядом грифа

— Гриф у височині ніколи не бачить у людині людину.

Ми саме підіймалися найвужчим відтинком гребеня.

Вітер різав навколо щиколоток, наче квапив або дражнив. На схилі жодного дерева, лише гул між скельними стінами, що розтягував суху холодну порожнечу.

Щебінь під ногами здувало вбік, у глибоку западину. Відлуння не долинало.

Саме в цьому небезпечному проході вітер розсік несподіваний крик:

«Тікайте! Тут засідка!»

Холодний блиск з’явився майже одночасно зі звуком.

Не встиг крик стихнути, як сяйне лезо прорізало вітер. Кинджал Се Уцзю випередив будь-яку реакцію й ковзнув уздовж горла крикуна.

Нитка крові розлетілася. Чоловік схопився за шию, заточився й упав навколішки.

Перед падінням рукав сповз, відкривши два виразні вирізані знаки — «Се Сім». Глибокі рубці, вивернута шкіра, ще не загоєні кірки: очевидно, зроблено недавно.

…Він був слугою Полювання під владою Се Уцзю.

Ми мимоволі глянули вгору вздовж гребеня.

Се Уцзю та Ґу Сюньї вже вискочили з-за каменю й відступали вище. Крізь потік вітру Се кинув короткий холодний погляд — ніби перевіряв і водночас щось безповоротно відтинав.

Цей погляд був холодніший за вітер.

Подумати не встигли: позаду раптом загриміла метушня й два злякані вигуки.

Янь Один зачепив тонкий шнур, і хватальний гак одразу затягнувся на щиколотці, потягнувши його вбік і вниз. Цзянь П’ять перевернув ногою листя; пусковий гачок підскочив і вп’явся в гомілку збоку. Підчеплений, він утратив усю опору й важко повалився навскіс.

Обидва летіли в провал між вітрами.

«Стійте!» — крикнула я.

Запізно.

Під перевернутим листям натиснули приховані засувки; зі щілин вихопилися короткі стріли. Вітер прискорив їх, вістря пробили тіло, і разом пролунали глухі удари.

Запах крові підхопило повітря — і грифи згори одночасно кинулися вниз. Вони вже чатували на гребені, чекаючи лише крові.

Перший крик роздер вітер над схилом, стрімкі крила розсікли його вихори.

Грифи навалилися на гребінь, роздираючи повітря. Шорсткі голоси звучали, наче уламки лез билися об камінь.

Янь Один був затиснутий гаком і не мав опори. Щойно сіпнувся, як інший гриф урізався в нього, кігтями замкнув плечовий суглоб й різко скрутив. Руку відірвало цілком, струмінь крові порізав вітер. Одразу опустився гострий дзьоб, пробив череп; у проході пролунав тонкий холодний тріск.

Цзянь П’ять від удару влетів у кущі. Ледве підняв руку перед очима, як дзьоб пробив її наскрізь; між гілками тріснули кістки. Уздовж зламу гриф затиснув плече й шию, роздер шкіру та вирвав цілий шматок із сухожиллями й кісткою. Крик урвався, захлинувшись кривавою піною; половина обличчя застигла в судомі жаху.

Кров капала на каміння й швидко висихала. Запах розірвався вздовж гребеня.

Злітали нові грифи, чорні тіні навалювалися шар за шаром.

Наш стрій розсипався.

Зовнішні слуги раніше прикривали нас кільцем. Тепер не могли встояти: одних штовхав вітер, інших збивали крила. Не встигнувши знайти рівновагу, вони махали кількома грубими гілками; що більше відбивалися, то гірше плуталися.

Я стояла за пів кроку позаду й пильно стежила за тінями, що падали.

Дунфан Юй був ліворуч упритул, менш лагідний, ніж завжди, зі стиснутими зубами й упертою зібраністю.

Цзянь Цунчжи зіщулився ще далі, спиною до скелі, з розгубленими очима й побілілими від напруження пальцями.

«До мене!» — низько гукнув Але Ї.

Він широким кроком ступив назустріч потоку. Ланцюг у п’ять кроків натягнувся, потягнувши Цзяня, який заточився. Той мимоволі хотів відсунутися, але ланцюг утримав і змусив піти вперед.

Але Ї різко розвів руки, подав долоні вперед, плечима розширив силует якнайдужче. Трохи зігнув коліна, опустив центр ваги, устояв у вітрі. Не відводячи очей, дивився просто на грифів.

Це був «Великий стійкий силует» Цан’юаню: пастухи відлякують грифів, збільшуючи тіло. Розширення, тиск і стійкість злиті в один рух, щоб контур тіла й вітер створили загрозу.

«Робіть як я! Розкрийтеся, нехай думають, що ви величезні й небезпечні!» — уривчасто крикнув він.

Він стояв у вітрі високий і міцний, рухи чіткі. На мить траєкторії грифів справді загальмували: кілька зависли в повітрі, опустивши дугу польоту.

Ми повторили його позу, розвели руки й опустили вагу. Грифи на пів миті закружляли, втратили розгін і мусили знов змахнути крилами.

Саме тоді з повітря прилетів важкий камінь і влучив Але Ї в передпліччя. Удар був такий сильний, що рука збилася з положення, пальці заніміли.

Услід прорізала вітер коротка стріла. Він ухилився, але вістря зачепило плече й лишило кривавий слід. Плечі перекосилися — Великий силует одразу зламався.

То були двоє слуг, залишених загоном Се Уцзю для прикриття відступу. З темряви вони кидали каміння й пускали стріли, щоразу обираючи проміжки в рухах Але Ї.

Грифи відразу знову пішли в піке.

Один зі слуг Але Ї ступив убік, вітер збив його. Гриф кинувся над головою й роздробив плечову кістку одним ударом дзьоба; за кілька подихів двоє птахів роздерли йому груди.

Останні двоє слуг Цзяня через незагоєні рани не могли встояти в потоці. Крила відтіснили їх звідусіль, і зрештою обидва один за одним загинули під дзьобами.

Двох слуг Дунфан Юя теж розметало вітром, і невдовзі вони зникли під скаженим пір’ям.

Вітер знов штовхав грифів униз. Його гул, тріск кісток і пташиний вереск злилися, мов безладні дзвони в гірських надрах.

Після Янь Одного й Цзянь П’ятого — ще п’ять життів.

Кривава піна й шум крил змішалися над гребенем; грифи кидалися туди-сюди, вбиваючи.

Вітер ніс запах далі, нові чорні тіні кружляли згори. Здавалося, весь гребінь зараз обвалиться.

Я схопила гострий дзьоб грифа, що налетів, і щосили притиснула. Він шалено бив крилами, сила рвалася в усі боки; Цзянь Цунчжи відступив на два кроки, білий, з очима, повними паніки.

Дунфан Юй простягнув руку й підхопив Цзяня за плече ззаду, а щойно той устояв — відпустив. Напівпіднятим щитком на лівій руці відвів від мене дугу крила, правою встромив кинджал у основу пташиної шиї.

Біля ключиці й плеча Але Ї стріла роздерла шкіру, кров іще стікала. Він хотів знову створити Великий силует, але двоє в темряві постійно ламали його рух.

Я ясно бачила: якщо нічого не зробити, йому вже не дати цьому прийому ради.

Потоки ще більше збилися, а я вже витягла з пояса батіг, сплетений учора біля вогню.

Попереду гребінь був нерівний від вітру. У неглибокій вивітреній виїмці назбиралися давні уламки каменю — лише пів чи, але досить, щоб пригнутися й сховати половину тіла.

Ті двоє зігнулися за нею; під покровом вітру з-за каменю виднілися тільки очі.

Прямо не дістати. Треба скористатися чужою силою.

Я відступила на пів кроку. Боковий потік підхопив батіг, розгорнувши дугою.

Біля ноги лежала пласка тонка кам’яна пластина. Я струснула зап’ястком, батіг ковзнув землею, обвив край, маленьке лезо зачепилося й підняло камінь цілком.

Не гасячи руху, я повернула зап’ясток, дала вітру випрямити силу. Підхоплена ним пластина прискорилася просто до виїмки.

Один уже висувався подивитися, коли камінь різонув по скроні. Бризнула кров, тіло похилилося, наполовину відкрившись.

Другий зреагував блискавично: вихопив біля ліктя дерев’яний лук і, натягнувши лише наполовину, пустив коротку стрілу мені в обличчя.

Янь Шість тихо крикнув: «Господарю, обережно!» Ступив на пів кроку вперед, підняв поперек грубу гілку й збив стрілу.

Позаду Янь Дев’ять стиха попередив: «Праворуч угорі».

Напруга в очах Але Ї трохи послабшала, подих став повільнішим на один такт.

Ми з Дунфан Юєм наблизилися вздовж кам’яного гребеня, ланцюг на ногах шарудів щебенем. Коли кінець батога вже діставав, я вдарила вдруге. Цього разу без каменя, лише випустила залізний тягарець.

Він влучив другому в перетинку між великим і вказівним пальцями. Від болю хват послабшав, лук випав, а залишок сили кинув чоловіка вбік.

Обидва водночас утратили перевагу.

Але Ї гостро глянув, зловив мить, розвів руки, розгорнув плечі й видав із грудей короткий горловий поштовх.

Звук ударив уздовж гребеня. Він зібрав плечі й опустився, переходячи в «Позу посадки», якою сокольники спрямовують хижих птахів.

Щойно пролунав короткий поштовх, грифи вгорі одночасно струснули пір’ям — реакція на раптовий звук.

Лише тоді він зібрав силу до основи горла й низько крикнув: «Туди!»

Горловий поштовх і вигук наклалися, ніби сигнал хижака, який захоплює місце.

Грифи вгорі, вражені звуком, помилково вирішили, що внизу відбирають їхню здобич. Разом різко повернули, змінили кут піке й першими впали на тих двох, притиснувши їх до щебеню. Один за одним злетіли крики.

Поранені вже не могли ухилитися. Птахи були швидші за вітер: за кілька подихів притиснули обох до смерті, дзьобами пробиваючи суглоби й роздираючи тіло.

Лише коли останній спротив стих, вони відійшли на кілька кроків і схилили голови над трупами.

Щойно звуки шматування стихли, гул вітру теж осів.

Десять тіл лежали впоперек кам’яного гребеня й сухих кущів. Грифи злітали й сідали в потоці, сухо шаруділи крилами, уривчасто клювали.

Ми стояли нерухомо, сили вичерпані; ноги ледь відчували землю, але ніхто не говорив.

Але Ї напівопустився на коліно й важко дихав; кров на плечі вже темно застигла.

Цзянь сперся на камінь, білий, ніби запах крові не давав відкрити рота.

Дунфан Юй стояв трохи вище, напруживши пальці й глибоко насупившись.

Я досі не випускала батога; вітер потроху знімав напруження з його пасом.

Мовчали довго.

Але Ї підвів очі на розгром і тихо сказав: «Вони… не мали загинути тут».

Я дивилася на розкриті грифами тіла, на сліди гаків у вітровій щілині, на кров, яку поволі висушувало з каменю.

У серці мимоволі виринула інша тінь:

Чому слуга Се Уцзю… пішов проти нього?

Його… хтось підіслав?

Шень Бінчжи міг непомітно поставити людину в мій загін. Отже, й Се Сім цілком міг бути введений іншою рукою до загону Се Уцзю.

Якщо так, він не був власним обранцем Се — його послав хтось інший.

Чи могла та рука теж перебувати поза мисливським полем, за спиною когось із нас чотирьох?

Навіть біля Се Уцзю змогли щось підлаштувати. А чи не підсунули когось і нам?

Вітер навскіс упав із вершини; звуки грифів, що шматували останки, то заглиблювалися, то слабшали.

Я мимоволі глянула туди. Між каменями лежав слуга з виклюваною половиною обличчя, вивернутими ребрами й нерівно роздертим тілом. Гриф тягнув дзьобом сухожилля, наче видирав смугу м’яса з мокрої землі.

Нудотно-солодкий запах ударив крізь щілину, тонкою ниткою повис у горлі й одразу стягнув його. Нудота рвонула вгору, але я силоміць її придушила й мусила відвести погляд від тіла.

Спину ніби обліпив холодний вітер, дедалі сильніше стискаючи.