Розділ 40. Перед світанком попелястої ночі

Наприкінці години ю місяць піднявся над верхівками лісу.

Вітер блукав поміж деревами. Вогні за межами мисливських угідь уже розпливалися, майже поглинуті темрявою. Навколо панувала тиша; лише зрідка здіймався шум вітру, змішуючись із далеким глухим ревінням звірів.

Імператор династії Янь перебував тоді у своїх покоях біля пралісу Юньцюе. Ледь тремтіли свічки, від чого його обличчя здавалося ще холоднішим і незворушнішим. Хоч уже настала ніч, втоми він не виказував. Глибокий, зосереджений погляд вселяв трепет і без гніву, немов проникав у найпотаємніше.

Євнух схилився, шанобливо опустивши голову й уникаючи імператорового погляду, та обережно допомагав йому перевдягтися.

За його допомогою імператор скинув верхній одяг і вдягнув легше палацове вбрання.

Євнух із посмішкою тихо мовив: «Ваша Величність таки турбується про сімнадцятого принца: навіть дозволили, як виняток, послати людей на Полювання, щоб його захистити».

Імператор скосив очі й рівно відповів: «У тому, що я послав йому охорону, безперечно є особисте. Проте я вкрай не бажаю, щоб Юй, імператорський син, надто рано загинув на Полюванні під палацовими вежами. Якби це сталося, що лишилося б від величі нашої династії? Хіба ми не стали б посміховиськом?»

За мить євнух знову заговорив пошепки: «Ваша Величносте, слуга помітив, що й інші держави, схоже, потай послали своїх людей, перевдягнувши їх слугами Полювання. Чи не слід їх приборкати?»

Імператор ледь підняв руку. І обличчя, і голос були холодні: «Не треба. Саме нагода придивитися до рухів усіх держав і побачити, які задуми кожна плекає».

Він помовчав, трохи примружився й додав іще тихіше: «Що старанніше ховаються, то виразніше себе виявляють».

Євнух шанобливо відгукнувся й відступив за двері.

У покоях ледь тремтіли свічки. Володар стояв сам, серед нерухомої, безмовної гри світла й тіні.

На початку години сюй ніч лише набирала сили.

Чжаоцзін сяяв вогнями. Торгові вулиці ще не спорожніли; людські голоси змішувалися з гуркотом возів і тупотом коней.

На верхньому поверсі павільйону «Слухання припливу» музика струн і флейт зливалася зі сміхом, повітря було густе від винних випарів і пахучої пудри. Оздоба вражала розкошами: різьблені балки, розписані перекриття, низько підвішені шовкові ліхтарі. Люди сміялися й розмовляли, а їхні обличчя губилися у плинному сяйві.

Та найбільший ажіотаж цієї ночі викликали не пісні й танці, а щойно відкрита гра на ставках: Полювання під палацовими вежами.

На столі з синюватого каменю лежали нефритові жетони десяти держав, із вирізьбленими назвами й золотими вставками. Їхні відблиски перетиналися; стукіт об стільницю не стихав.

«Цього року ставимо не на звичайне змагання». Один чоловік тихо засміявся й кинув жетон. «Усі десять держав разом на Полюванні під палацовими вежами: мабуть, таке вперше. Добре придивляйтеся, панове, на кого ставите, хто звідти вийде живим».

Купець поруч плеснув у долоні й засміявся: «Я ставлю на Цан’юань. Там усі рослі й затяті. Таких і на Полюванні нелегко вбити».

«А я на Цеюань», — невимушено мовив хтось, обмахуючись складаним віялом. «Люди Цеюаню вміють користуватися розумом. На Полюванні змагаються не лише силою: важлива й хитрість».

Ще хтось голосно розсміявся: «Краще вже ставити на династію Янь. Вона ж ніколи не брала участі, а тепер навіть принца послала. Якщо справді вибереться живим, ото буде дивина».

З натовпу запитали: «А чому цього разу всі учасники такі юні?»

Хтось поряд відповів зі сміхом: «Та хто старший погодиться туди піти? У таких удома вже, певно, міцні позиції. Хіба вони покірно підуть на смерть?»

Навпроти інший гучно додав: «Полювання ще й змагання за престиж. Ніхто не хоче, щоб його принц помер надто швидко. Молоді кращі: запалу й відваги вдосталь».

Хтось у гурті реготнув і запитав: «Що, й на Лансюй із Лінчуанем ніхто ставити не наважується?»

Одразу пролунало глузливе: «Такі малі держави лише для кількості приїхали. Скільки днів вони проживуть?»

У кутку хтось тихо засміявся; у голосі вчувався холод: «Ха-ха, не зарікайтеся. Полювання ніколи не йшло за сталим правилом. Небесної волі не вгадаєш, людське життя — як трава».

Інший погодився, теж усміхаючись: «Отож-бо. Минулого разу переможцем Полювання був саме Лансюй».

Розпорядник ставок підвівся з жетоном у руці, легко постукав пальцями й усміхнувся: «Не сперечайтеся, панове. У ставках найважливіші відвага та розсудливість. Від цієї ночі гра відкрита, ставок не закриваємо, а життя й смерть самі все розсудять».

Сандаловий дим стелився кімнатою, нефритові жетони громадилися горами.

Тоді літній гість у пишному, охайному вбранні повільно підняв люльку, затягнувся й крізь дим тихо засміявся: «Полювання під палацовими вежами… У гру входять юнаки, а зрушуються долі держав».

За вікном пройшов нічний вітер, розвіявши тіні завіс. Свічки хиталися, десять нефритових жетонів на столі поблискували у світлотіні, наче долі десяти країн, що потай зіштовхувалися між собою.

Ніч у Чжаоцзіні ще не стала глибокою, сміх був у розпалі. Ніхто не знав, що тієї миті, коли жетон із стуком ліг на стіл, у мисливських угіддях уже пролилася чиясь кров.

Після середини години сюй ніч поглибшала.

На півдні Чжаоцзіна, поблизу Східного ринку, провулки були вузькі й глибокі, а нічні вогні траплялися рідко. Крамниці здебільшого вже зачинилися. Двері стояли напівприкриті, вітер ледь розгойдував паперові ліхтарі.

Маленьке подвір’я ховалося між аптекою й ткацькою майстернею. Ворота були дуже вузькі, мур високий і старий; над одвірком висів синюватий ліхтар, чий вогник ось-ось мав згаснути.

Си Яо та Си Юе винайняли це місце під виглядом торговців і переховувалися тут разом із Шень Бінчжи, Цзюй Уяном та Хейбаєм. Усі п’ятеро діяли під вигаданими іменами: вдень окремо ходили на ринки збирати відомості, вночі кожен приходив і виходив сам, майже ніколи не з’являючись усі разом.

Си Яо та Си Юе ще не повернулися. Хейбай кілька днів тому сказав, що має невідкладну справу, й відтоді не показувався.

На подвір’ї лишалися тільки Шень Бінчжи та Цзюй Уян. Полум’я свічки стелилося низько, на віконному папері проступали їхні тіні.

Цзюй Уян, узявшись у боки й похиливши голову, ходив кімнатою туди-сюди. Кроки знову й знову відлунювали об підлогу.

Шень Бінчжи спирався на столик і легко постукував по ньому суглобами пальців. Провівши друга поглядом кілька разів, він нарешті тихо сказав: «Годі ходити. Ще трохи, і в мене в очах зарябить».

Цзюй Уян зупинився, важко тупнув, провів долонею по обличчю й стишив голос: «Скажи… ті люди, яких ти влаштував, справді впораються? Невідомо ж, що тепер із нашим Хеном».

Шень Бінчжи довго мовчав, а тоді рівно відповів: «Усе, що могли, ми вже зробили до краю. Вони увійшли на Полювання. Нам лишається… діяти крок за кроком».

Полум’я свічки тремтіло, то освітлюючи, то затемнюючи обличчя обох.

За дверима здійнявся вітер. На мурі ледь хиталися тіні бамбука, немов у глибині ночі ховався шепіт.

На початку години цзи набув чинності наказ про припинення Полювання.

Небо було непроглядно чорне. Над гірським лісом пливли незліченні жарини світла: нічні сигнали лісових спостерігачів, наче зорі, що впали поміж дерев. Під вітром сяйво тремтіло. Людських постатей воно не виявляло, зате сліди крові в ньому спалахували червоним.

Дуже далеко, на помості спостереження за Полюванням, було видно плинну світлову побудову, немов повільно обертався зоряний диск.

Коли пролунав наказ зупинити Полювання, усі десятеро ще лишалися на помості. За правилами кожному додали по одному балу заслуги. Лише після оголошення обрядового урядника нам дозволили зійти.

Нас завели до лісу, де ми самі розійшлися відпочивати.

Ніхто не говорив. За мовчазною згодою всі відійшли дуже далеко: так, щоб більше не бачити одне одного й не чути руху чужих слуг Полювання.

За правилами від початку години цзи до початку години їнь давали дві подвійні години перепочинку. У цей час заборонялося вбивати одне одного чи самовільно битися; порушникам загрожувала найвища кара.

Я перерахувала слуг, що йшли зі мною, й помітила, що бракує Янь Десять. Янь Дев’ять доповів: «Господарю, він упав зі скелі».

Я завмерла. Ще навіть обличчя його не встигла запам’ятати, а він уже помер. Ось яке нетривке людське життя.

Отже, поруч зі мною лишилося дев’ятеро.

Вони допомогли назбирати сухих гілок. Я дістала вогневу паличку й розпалила багаття. Від вітру гілки й листя спалахнули яскравіше; тепле світло попливло по вогких, холодних стовбурах.

Я цілий день нічого не їла. Доти голоду не відчувала, лише невідступну напругу. Тепер, коли загорівся вогонь і холод трохи відступив, шлунок раптом озвався порожнечею.

Ми зі слугами дістали з торбин сухі харчі й мовчки поїли, тоді відкрили бурдюки та зробили по кілька ковтків холодної води.

Я згадала Си Яо, Си Юе й Хейбая. З дитинства ми майже не розлучалися, а тепер кожен був десь далеко. Ще ніколи наша розлука не тривала так довго.

Згадала й Шень Бінчжи та Цзюй Уяна. Де вони зараз, що роблять?

Шень Шуді… Чи все з нею гаразд у Лінчуані?

І верховний жрець Си Цзе з пані Лін’ї, яких я так давно не бачила. Чи добре їм живеться останнім часом?

Діти з двору Південної галереї, певно, вже підросли.

Що глибшала ніч, то дужче холоднішало. Вітер у лісі звучав так тихо, наче був несправжнім.

Схоже, сьогодні доведеться спати під деревом.

Це буде довга ніч. Я хотіла, щоб вона минула швидше, бо терпіти вогкість і холод було важко; й водночас хотіла, щоб тяглася повільніше, адже на світанку знову доведеться зустрітися з життям і смертю.

Вогонь то спалахував, то пригасав, немов теж чекав світанку.

Я сіла, схрестивши ноги й спершись на дерево, вирівняла подих, заплющила очі та втихомирила думки. Поєднання подихів, узгодження ритмів, плекання частоти. Нехай сповільниться пульс, нехай потроху відпустить напруга.

Мені треба заснути.

Лише виспавшись, завтра матиму сили жити далі.

【Слово авторки】

Хронологія всього розділу за сучасним відліком часу

18:30 — 19:00 (кінець години ю)

Імператор стоїть сам у покоях; тремтять свічки.

19:00 — 20:00 (початок години сюй)

У Чжаоцзіні розгортаються ставки; місто сяє вогнями.

20:00 — 20:30 (середина години сюй)

Таємне подвір’я: Шень Бінчжи та Цзюй Уян тривожаться.

23:00 (початок години цзи)

Набуває чинності наказ припинити Полювання. Над морем лісу здіймаються жарини сигналів; учасники розходяться на відпочинок.

23:00 — 03:00 (від початку години цзи до початку години їнь, дві подвійні години)

Янь Ань і слуги Полювання відпочивають уночі: розпалюють вогонь, їдять, вирівнюють подих.