Один посох переніс танського імператора Сюаньцзуна на Місяць

У ніч середини осені за ери Кай’юань танський Сюаньцзун милувався Місяцем у палаці. Ло Ґун’юань раптом запитав, чи не хоче Ваша Величність навідатися туди. Кинув посох у небо — і той став великим срібним мостом.

Імператор ступив на міст. Місяць перестав бути лише ясним сяйвом над двором і став місцем, куди можна дійти.

1. Палацовий даос повів у небо

Ця дивна мандрівка записана в двадцять другому сувої «Великих записів ери Тайпін», в оповіді «Ло Ґун’юань». Там він походить з Ечжоу, з дитинства любить даоські мистецтва й уперше привертає увагу місцевої влади ще хлопчиком.

На весняному бенкеті правителя Ечжоу він колись окриком прогнав високого чоловіка в білому, пояснивши: це річковий дракон-сторож, що вийшов на берег. На вимогу доказу викопав біля річки яму, пустив воду й завів білу рибку на п’ять-шість цунів. Вона росла, здійнялася гроза, і посеред річки з’явився білий дракон. Правитель доповів, і Сюаньцзун викликав хлопця до палацу.

Палацові знавці мистецтв Чжан Ґо й Є Фашань спершу зневажали дитину. Кожен затиснув із десяток шашок і випробував його. Він сказав, що руки порожні; коли вони розкрили долоні, всі шашки вже були в нього. Лише тоді його посадили поруч.

Тієї ночі він повів Сюаньцзуна срібним мостом. Сяйво сліпило, холод пронизував. Лише за кілька десятків лі попереду постало велике місто з палацовою брамою. Ло Ґун’юань сказав: «Це Місячний палац».

2. Запам’ятати мелодію й повернутися мостом

У просторому дворі сотні безсмертних дів у широких білих шатах танцювали. Імператор запитав назву мелодії й почув: «Райдужні шати й пір’яне вбрання».

Він «потай запам’ятав звучання», зберігши почуту мелодію. Повертаючись мостом, оглянувся: той зникав за кроками частина за частиною.

У палаці він скликав музикантів і за пам’яттю створив «Мелодію райдужних шат і пір’яного вбрання». Міст зник, а звук він приніс до людського світу.

3. Земна мелодія має інше походження

«Великі записи» виводять знамениту музику з неба, але письмові свідчення ведуть і в інший бік. Сунський Ван Чжо в «Різних записах Біля нефритового півня» досліджував джерело й цитував танську історію: військовий управитель Хесі Ян Цзіншу подав дванадцять частин. Його висновок: «Створено в Сіляні, відшліфовано Мінхуаном». «Частини» тут означають розділи музичного твору.

Бо Цзюй-ї в «Пісні про райдужні шати й пір’яне вбрання» теж згадує «мелодію, створену Яном», а власна примітка вказує на Ян Цзіншу.

Примітка до пізньотанського вірша Чжен Юя «Брама Цзіньян» називає провідником імператора вже Є Фашаня й каже, що почуте на Місяці збіглося з подарованим Ян Цзіншу. Та сама мелодія в різних переказах змінює провідника й поєднується з різними джерелами.

Бо Цзюй-ї натомість описав виставу, яку бачив на власні очі. Через неї й досі видно, як уява про музику безсмертних утілювалася в людських рукавах, кроках і інструментах.

4. Бо Цзюй-ї пам’ятав, як вона стихала

Замолоду він бачив виконання на палацовому бенкеті. Танцівниці в пишних прикрасах рухалися й зупинялися за музикою; звучні пластини, поздовжні флейти, цитри й поперечні флейти вступали по черзі. Початковий вільний вступ не мав чіткого такту, танець іще не починався.

У середній частині з’являвся ритм і розгортався танець. Легкі повороти — мов сніговий вихор, рукави то здіймалися, то падали, наче з почуттям. Із густими звуками та швидкими ударами напруга росла. Перед фіналом інші твори зазвичай пришвидшувалися, а цей навпаки виводив довгий звук.

Поет особливо любив вільний вступ до появи такту й писав: «У “Райдужних шатах” люблю мить, коли ще немає удару». Він зберіг не лише назву, а й послідовність звуків та мить, коли починав майоріти одяг.

Після відходу від двору він вісім-дев’ять років не чув твору. Лише на службі в Ханчжоу знову навчив музикантів, кілька разів його виконали, але нове призначення забрало поета. У Сучжоу знайти танцівників, які знали «Райдужні шати», вже було нелегко.

Друг надіслав довгу пісню про давній танець. Читаючи, Бо Цзюй-ї наче знову побачив колишні рухи й теж виклав пам’ять у вірші.

Срібний міст зникає за кроками, а музика триває лише тоді, коли її пам’ятають і навчають інших. У легенді Сюаньцзун запам’ятовує мелодію, у людському світі Бо Цзюй-ї знову вчить музикантів. Чи залишиться небесна музика серед людей, залежить від того, чи хтось і далі гратиме й танцюватиме її.