Чому Тао Хунцзіна, який уже усамітнився, досі називали «першим міністром у горах»?

Лянський імператор У-ді знову запросив Тао Хунцзіна покинути гори.

Цього разу Тао не писав прохання про відмову й не посилав довгих повчань. Він надіслав картину, на якій було лише два воли.

Один вільно пасся серед води й трави та йшов, куди хотів. Другий мав золоту вуздечку: хтось тягнув його за мотузку й підганяв палицею ззаду.

Вуздечка золота, але напрям обирає не віл.

У-ді зрозумів і, сміючись, сказав: Тао Хунцзін хоче наслідувати черепаху з «Чжуан-цзи», яка воліла тягти хвіст у багнюці, а не бути шанованою після смерті. Відтоді він більше не примушував його прийти до двору.

Але згодом ця людина, що не хотіла бути чиновником, отримала прізвисько, найбільш схоже на посаду: «перший міністр у горах».

1. Колись він сам вийшов із двору

Тао Хунцзін не був гірським мудрецем, який ніколи не бачив палацової брами.

Замолоду він служив наставником із читання при князях, згодом отримав придворний чин фенчаоцін. Двір також питав його про церемонії й давні установлення. Він особисто знав, як працюють правила, як люди взаємодіють і які слова можуть досягти імператора.

У десятому році ери Юнмін Південної Ці, тобто 492 року, він подав прохання відмовитися від платні й отримав дозвіл залишити столицю.

Проводи не були самотніми. Вельможі зібралися в павільйоні Чженлу, повози й коні заповнили дорогу. Тао не відкинули й він не втікав із розпачу. Шанований усіма, він сам покинув службову дорогу, якою ще міг іти далі.

Він подався до гір Цзюйцюй у Цзюйжуні, тобто Маошаню, і назвав себе «Відлюдником Хуаяна».

Він залишив посаду, а не вже набуте розуміння.

2. Імператорські листи наздогнали його в горах

502 року Сяо Янь заснував династію Лян і став імператором У-ді.

Тао Хунцзін був знайомий із ним раніше. Зійшовши на престол, новий імператор не вирішив, що старий знайомий, оселившись у горах, назавжди перестав цікавитися світом.

«Книга Лян» передає це вісьмома знаками: «Листи й запитання не припинялися, посланці йшли один за одним». Листування тривало, а відряджені посланці на гірській дорозі ледве не бачили спин попередників.

Коли державу стосувалися важливі події, щасливі чи лихі знамення або походи, У-ді часто заздалегідь питав Тао. Іноді за місяць із палацу до Маошаню надходило кілька листів, а потім відповіді несли вниз.

Він знав ритуальні установлення, досліджував небесні явища, календарні обчислення, медицину й географію. У час, коли небесні знаки, дати та державні дії були пов’язані, імператор потребував не лише добрих слів даоса, а й судження давнього ерудованого знайомого.

Людина не повернулася до двору, але її думки знов і знов ішли гірською дорогою до палацу.

Так поширилася назва «перший міністр у горах». Це не офіційна посада й не твердження, що Тао потай керував звідти всіма державними справами. Просто назва точно схоплювала картину: біля імператора його немає, але перед великим рішенням імператор неодмінно згадує про нього.

3. Золоту вуздечку знову простягають

Що тіснішими ставали зв’язки, то природнішим видавалося запросити його з гір.

У-ді пропонував не звичайну посаду. Це була б справжня «золота вуздечка»: шана, довіра й становище — усе разом. Тао й не сумнівався, що імператор добре до нього поставиться.

Але після повернення до двору його час перебрав би палацовий розклад. Коли з’являтися на аудієнції, чим займатися, де жити й коли йти — усе це вже залежало б не лише від нього.

Картина з двома волами не заперечувала доброти імператора. Вона ставила інше запитання: чи може привілей компенсувати втрату власного напряму?

Отримавши картину, У-ді не розгнівався. Листування тривало, і Тао відповідав далі. Картина зупинила виклик до двору, а не дорогу між двома людьми.

Листи можуть заходити в гори. Людина не мусить повертатися разом із ними.

4. У горах було не вільніше, ніж при дворі

Тао Хунцзін наполягав на тому, щоб залишитися, не заради бездіяльності під соснами.

Тоді писання Шанцін були розпорошені між різними рукописами, списками й усними передаваннями. Він довго збирав матеріали, встановлював послідовність, досліджував учасників ліній передавання й зрештою уклав «Одкровення Досконалих». Завдяки цій роботі не загубилися цілком численні постаті, учення й світи практики ранньої традиції Шанцін.

Він також упорядкував «Зібрані коментарі до Канону лікарських речовин». Давні матеріали було доповнено, класифіковано й прокоментовано; властивості, місця походження, вигляд речовин і досвід їхнього застосування отримали новий лад. Хоча книга не збереглася повністю, її сліди залишилися в дуньхуанських фрагментах і пізніших цитатах.

У горах були й учні, відвідувачі, алхімія, календарні розрахунки та виготовлений ним небесний глобус. За життєписом, він збудував триповерхову оселю: сам жив угорі, учні — посередині, гості — внизу. Крім домашніх слуг, ніхто не міг заходити куди заманеться.

Поверх за поверхом було чітко визначено, хто куди має доступ. Залишивши двір, Тао не відмовився від порядку — він нарешті міг сам установлювати власний.

5. Гірська брама теж не зачинилася до кінця

Тао Хунцзін не став цілком зовнішнім щодо влади.

Коли Сяо Янь готувався прийняти переданий престол, Тао знайшов у пророчих текстах згадки, пов’язані з «Лян», і послав учнів подати їх. Ці слова додавали новій династії щасливих знамень і легітимності. Він відмовлявся від посад, але підтримував Лян; не жив при дворі, але мав славу й канали доступу, недосяжні звичайному відлюднику.

Тож картина з двома волами — не довідка про цілком бездоганну відстороненість від світу. Віл серед води й трави й далі живе між людьми й відгукується на голоси здалеку.

Тао захищав лише одну непросту межу: я можу тобі відповісти, але це не означає віддати тобі все своє життя.

«Книга Лян» зберегла ще одну дрібницю: він любив слухати сосновий вітер. Коли вітер проходив лісом, він радів.

У-ді міг запропонувати золоту вуздечку, міг донести його думки до двору. Але не міг замість нього впорядкувати писання, навчати учнів чи чути вітер у горах.

Листи й далі ходили гірською дорогою, а Тао Хунцзін так і не повернувся до двору.

Віл у золотій вуздечці, можливо, отримує більше. А той, що серед води й трави, зберігає напрям.