Ґо Пу сказав, що помре саме цього дня

Ґо Пу залишив багато історій про ворожіння на добре й лихе. Наймоторошніше питання стосувалося того, скільки жити йому самому.

Запитував Ван Дунь. Цей воєначальник із могутнім військом міг наказати йому ворожити — і міг наказати вбити.

1. На ворожіння покликали автора книг

«Життєпис Ґо Пу» в «Книзі Цзінь» уміщує розмову в час, коли Ван Дунь знову готував виступ війська. Ґо Пу тоді служив у його штабі помічником із записів і відав документами.

«Життєпис Ван Дуня» каже, що той уже вдирався військом до столиці. Двір програв і мусив додати йому посад і титулів. Відійшовши до Учана, він зберіг силу й тепер знову збирався наступати на столицю.

Ґо Пу, друге ім’я Цзінчунь, походив із Веньсі в Хедуні. Читачі «Канону гір і морів» та «Ер’я» часто бачать його ім’я: він коментував ці книги, а також «Фан’янь», «Життєпис Сина Неба Му» й «Чуські строфи», добре розпізнавав давні знаки та назви речей.

Спершу він жив на півночі. За цзіньських Хуей-ді й Хуай-ді Хедун охопили заворушення. За «Книгою Цзінь», він зібрав десятки родин близьких і разом із ними втік на південний схід. У Цзяннані до його життя ввійшли книжки, оди й служба.

Він писав і ритмізовані оди; «Оду Ріці» хвалили. Юань-ді високо оцінив «Оду південному передмістю» й призначив його помічником придворного автора для участі в офіційних працях.

Ерудований коментатор і майстер ворожіння в Ґо Пу були однією особою. Історія каже, що він учився ворожити в пана Ґо, а освічені урядовці часто приходили із запитами. Проте захоплення цим мистецтвом викликало й насмішки.

Він також користувався незвичними знаменнями, щоб радити імператорові: в’язниці переповнені, податки й повинності зросли, знедолені люди легко повстануть; слід проявити милість і помилування. Юань-ді приймав його поради. Коли померла мати, Ґо Пу пішов зі служби на жалобу, але до її завершення Ван Дунь залучив його до штабу.

2. До нього звернулися обидві сторони

Під час нового виступу Ван Дуня Юань-ді вже змінив Мін-ді. Вень Цяо й Юй Лян були близькі до нового імператора ще за його спадкоємства. Юй Лян також був братом імператриці й після сходження Мін-ді очолив Центральний секретаріат, беручи участь у головних справах.

Становище Вень Цяо було складнішим. Ван Дунь перевів його до свого штабу, де той марно радив дотримуватися обов’язку підданого. Повернувшись до столиці правителем Дань’яна, він повідомив Мін-ді про плани й закликав готуватися.

Їхній прихід до Ґо Пу був не розвагою з ворожінням. Двір остерігався могутнього урядовця, який уже захоплював столицю, а сам Ґо Пу ще служив саме в його штабі.

За життєписом, вони спершу запитали про справу Ван Дуня, але чіткої відповіді не отримали.

Тоді запитали про власну долю. Ґо Пу відповів: «Велика удача». Вийшовши, вони міркували: про Ван Дуня він говорить нечітко, мабуть, боїться; якщо нам велика удача, то спільний виступ проти нього має вдатися.

На цій підставі вони радили імператорові виступити. Це було їхнє тлумачення відповіді; життєпис зберіг і саму розмову між ними.

Ван Дунь уже підозрював, що Ґо Пу допомагає Вень Цяо й Юй Ляну. Коли перед власним походом він покликав його ворожити й почув «не вдасться», пророцтво потрапило в готову підозру.

3. Питання про вік відкрило день смерті

Ван Дунь не дослухався до застереження, а наказав знову поворожити: скільки років йому лишилося?

Ґо Пу відповів: за попереднім знаком, якщо почати цю справу, лихо прийде швидко; якщо повернутися до Учана, тривалість життя невимірна. Відповідь знову залежала від теперішнього вибору — виступати чи ні.

Ван Дунь сердито запитав: «А скільки жити тобі?»

Ґо Пу відповів: «Моє життя закінчиться сьогодні опівдні». Ван Дунь негайно наказав узяти його й стратити на Південному пагорбі.

4. На Південному пагорбі під двома кипарисами

«Книга Цзінь» зберегла й передсмертній переказ. Перед відходом Ґо Пу запитав ката, куди йдуть. Почувши «на вершину Південного пагорба», сказав: певно, під два кипариси.

На місці справді були два дерева. Він додав, що на них має бути велике сороче гніздо. Спершу його не знаходили; він попросив пошукати ще, і в густому листі виявили приховане гніздо.

Життєпис додає передісторію ката: колись Ґо Пу проходив через Юечен, зустрів людину, назвав її на ім’я й подарував комплект одягу. Та відмовлялася, але він попросив узяти: згодом причина стане зрозумілою.

На Південному пагорбі катом виявився саме цей чоловік. Історія поєднала ці деталі наприкінці життя Ґо Пу й зазначила, що на час страти йому було сорок дев’ять.

«Всеохопне дзеркало на допомогу управлінню» теж містить відповіді «не вдасться» та «сьогодні опівдні», але не розгортає кипарисів, гнізда й подарованого одягу. Розмову воно ставить у контекст тяжкої хвороби Ван Дуня та підготовки наступу, а відразу далі описує рух військ до столиці.

5. Після поразки Ван Дуня — посмертне призначення

Після смерті Ґо Пу війська Ван Дуня все ж рушили до столиці. Коли заколот придушили, двір посмертно призначив Ґо Пу правителем Хуннуна.

Згодом Вень Цяо подав звернення про людей зі штабу Ван Дуня. Їх збиралися покарати, але він пояснив: Ван Дунь був жорстокий і невблаганний, наближені часто боялися за життя, а під час заколоту їх утримували й вони не могли вийти. Не можна всіх вважати співучасниками.

У зверненні він перелічив людей, із якими говорив, зокрема Ґо Пу. Вень Цяо знав їхні наміри й уважав, що нерозбірливе покарання зрадило б їх. Двір прийняв пораду.

Вень Цяо зберіг ім’я Ґо Пу у зверненні, а власні коментарі Ґо Пу до давніх книг також дійшли до наступних поколінь. Історія згадує коментар до «Ер’я», окремі «Звуки й значення» та «Ілюстровані таблиці», коментарі до «Канону гір і морів», «Фан’янь» та інших — разом сотні тисяч знаків.

Оповідь про ворожіння зберегла те, як Ґо Пу помер; книжкові пояснення — те, як він працював ученим. Окрім приголомшливої дати смерті, читач і далі зустрічає на сторінках Ґо Цзінчуня, який розрізняє знаки й тлумачить речі.