Коли Лао-цзи став Найвищим владикою Лао?

Якщо поставити поруч історичного Лао-цзи й храмового Найвищого владику Лао — Тайшан Лаоцзюня, перед нами ніби постануть двоє знайомих, але не цілком однакових людей.

З одного боку — мислитель, якого «Історичні записи» називають хранителем архівів дому Чжоу, автор п’яти тисяч знаків, чиї біографічні подробиці не міг достеменно встановити навіть Сима Цянь. З другого — шановане даоське божество, що перебуває в царстві Великої чистоти, сходить у світ передавати священні книги й належить до Трьох чистих.

Обох називають Лао-цзи, але між ними — кількасот років жертвопринесень, писань, священних зображень та імператорських титулів.

То в якому саме році Лао-цзи «перетворився» на Тайшан Лаоцзюня?

Єдиної такої дати в історії немає. За Хань Лао-цзи спершу почали бачити не лише мислителем, а й безсмертним довгожителем та божеством, якому приносять жертви. Ранні даоські писання пов’язали Дао з Лаоцзюнем. За Вей, Цзінь, Південних і Північних династій поступово склалися богослов’я та система зображень. А танські імператори ввели вже сформоване божество до державного ритуалу.

1. У Сима Цяня життя Лао-цзи не має завершення

У «Життєписах Лао-цзи та Хань Фея» з «Історичних записів» сказано, що його прізвище було Лі, особисте ім’я Ер, а друге ім’я Дань. Він служив хранителем чжоуського архіву. Там також розповідається, як Конфуцій питав його про ритуал і як перед відходом за заставу Лао-цзи залишив понад п’ять тисяч знаків.

Але про його подальшу долю життєпис повідомляє лише: «Ніхто не знає, чим він скінчив».

До того ж Сима Цянь наводить поряд версії про Лао Лай-цзи, великого історіографа Даня та інших і визнає: люди не можуть установити, чи були ці постаті тим самим Лао-цзи.

Коли відомі смерть, поховання й родовід давньої людини, її легше закріпити в історичному часі. Натомість Лао-цзи після виходу за заставу зникає. Загальновизнаного кінця його життя немає, а саме слово «лао», «старий», природно пов’язує його з довголіттям.

«Ніхто не знає, чим він скінчив» спершу означало лише прогалину в джерелах. Але переказ міг продовжити оповідь крізь цю щілину: можливо, він не пішов із життя так, як звичайні люди.

2. За Східної Хань Лао-цзи піднявся на вівтар

У восьмому році ери Яньсі, тобто 165 року, ханський імператор Хуань-ді послав придворного євнуха до повіту Ку принести жертву Лао-цзи. Того ж року Бянь Шао, канцлер володіння Чень, склав «Напис на честь Лао-цзи».

У цьому написі Лао-цзи вже виразно наділений надприродними рисами. Він може з’єднуватися з ці первісного хаосу й відділятися від неї, існує від початку до кінця разом із сонцем, місяцем і зорями, а в різні епохи змінює імена й допомагає володарям.

Тодішнього Лао-цзи ще не можна прямо ототожнити з Тайшан Лаоцзюнем, чий ранг у пізнішому пантеоні чітко визначений. Сучасники могли бачити в ньому безсмертного довгожителя, наставника імператорів або святого з божественною силою. Його точне місце серед богів і час остаточного закріплення титулу «Тайшан Лаоцзюнь» досі обговорюють дослідники.

До середини й другої половини Східної Хань обожнення Лао-цзи вже відкрито ввійшло в придворні жертвопринесення та написи на стелах. Його не лише читали: йому почали поклонятися.

Перехід від автора на письмовому столі до того, кому приносять жертви на вівтарі, став першим вирішальним порогом.

3. У даоських писаннях Лаоцзюнь передує Лао-цзи

Важлива для традиції Небесних наставників пам’ятка, «Коментар Сян’ер до Лао-цзи», містить надзвичайно вагому фразу: «Єдине, розсіюючи форму, стає ці; збираючи форму, стає Тайшан Лаоцзюнем».

Авторство й точне датування цього коментаря спірні, тож прив’язати фразу до певного року неможливо. Проте викладене в ній уявлення вже сформувалося.

Тайшан Лаоцзюнь — не просто людина, яка після вдосконалення підвищилася до бога, і не лише почесний титул, наданий Лао-цзи після смерті. Безформне Дао може розсіюватися як ці, а набуваючи зосередженої форми — ставати Тайшан Лаоцзюнем. Історичний Лао-цзи є одним із явлень цього священного вчителя, який увійшов у людський світ і залишив своє вчення.

У звичайній історії обожнення спочатку був би Лі Ер, а потім Лаоцзюнь. У богослов’ї даоських писань, навпаки, спершу може існувати єдиносутній із Дао Лаоцзюнь, а вже згодом — його втілення доби Чжоу, назване Лао-цзи.

Тому саме запитання «Коли Лао-цзи став Лаоцзюнем?» виходить із часової логіки історичної особи. Відповідь писань інша: життя Лаоцзюня ніколи не обмежувалося добою Весен і Осеней; він лише ввійшов у неї як Лао-цзи.

4. Як Лаоцзюнь із писань набув видимого образу?

Щоб священна постать усталилася, одного рядка писання недостатньо. Її мають знову й знову підтверджувати родоводи, обряди, храми та зображення.

За Вей, Цзінь, Південних і Північних династій ця система поступово розгорталася. Даоські громади впорядковували писання й ритуальні правила; Лаоцзюнь займав дедалі ясніше місце в ієрархії богів і безсмертних та набував видимого образу для поклоніння.

У Національному музеї Китаю зберігається кам’яна скульптурна група, замовлена Ван Ашанем 527 року: у ній уже зображено довгобородого даоса та жінок-служительок. Інша статуя Лао-цзи, створена на замовлення Кун Юе в одинадцятому році ери Кайхуан династії Суй, тобто 591 року, має чітку дату й напис «створено статую Лао-цзи». Лао-цзи в даоському головному уборі, з довгою бородою та опахалом із хвоста оленя сидить зі схрещеними ногами.

Такі статуї не обов’язково дозволяють установити єдиний божественний ранг для всіх писань. Однак вони показують: Лао-цзи вже перетворився з імені в тексті на образ, перед яким віряни могли стояти, вклонятися й приносити дари.

Думка розгортається завдяки читачам, а статуя дозволяє божеству «бути присутнім» у певному просторі.

Коли писання, обряди й зображення підтверджують одне одного, Тайшан Лаоцзюнь перестає бути просто перебільшеною похвалою давньому філософові. Він стає шанованим божеством релігійного життя, здатним передавати писання, сходити у світ і приймати жертви.

5. Танська династія додала Лаоцзюню царського походження

Імператорський дім Тан мав прізвище Лі, тому вшановував Лао-цзи як предка роду. У першому році ери Цяньфен, тобто 666 року, імператор Ґао-цзун прибув до храму Лаоцзюня в Бочжоу й посмертно надав Лао-цзи титул «Найвищий імператор Таємничого першопочатку». Згодом Сюань-цзун неодноразово розширював почесний титул, заснував навчальні заклади для вивчення даоських текстів і сприяв включенню «Лао-цзи» до державної освіти та ритуалу.

Ці дії були настільки масштабними, що добу Тан легко прийняти за початок обожнення Лао-цзи.

Однак ще до надання титулу Ґао-цзуном Лао-цзи вже приймав жертви за Хань, а ранні даоські писання пов’язували його з Тайшан Лаоцзюнем. Танська династія не вперше зробила зі звичайного мислителя бога, а додала вже сформованому божеству статус імператорського предка й об’єкта державного культу.

Титул «Найвищий імператор Таємничого першопочатку» також не слід уважати простим перефразуванням «Тайшан Лаоцзюнь». Перший належить до мови імператорських пожалувань доби Тан, другий — до священної ідентичності, що довго складалася в даосизмі.

Імператор може додати слова до почесного титулу, але одним указом не створить попередні століття розвитку віри.

6. Лао-цзи став богом, але дати не знайти

Обожнення Лао-цзи простежується принаймні до Хань. Думка, що «Дао, набуваючи форми, стає Тайшан Лаоцзюнем», міститься в «Коментарі Сян’ер», історія датування якого складна. За Вей, Цзінь, Південних і Північних династій поступово додалися богослов’я, обряди та зображення. За Тан його також визнали пращуром династії.

Історичний Лао-цзи, Тайшан Лаоцзюнь писань, імператор Таємничого першопочатку в танському культі та Лаоцзюнь, який готує еліксир у романах, пов’язані, але не мусять поглинати один одного. «Дао де цзін» належить до історії думки, Тайшан Лаоцзюнь — до історії віри. Наступні епохи знов і знов осмислювали те саме ім’я відповідно до власних потреб.

Коли про людину стільки разів переказували заново, не варто поспішати залишити тільки одну відповідь між «реальною особою» і «міфом». Спершу слід розрізнити, хто, коли й навіщо розповідав саме так, щоб поклоніння чи заперечення не підмінили розуміння.

Лао-цзи не став Тайшан Лаоцзюнем раптово, одного дня. Насправді відкритий кінець життя давньої людини століттями продовжували віра, писання й політика, шар за шаром. Зрештою постала ідентичність, набагато ширша за будь-яку біографію.