Лань Цайхе — чоловік чи жінка? Чому давні автори не дали ясної відповіді?

Той самий Лань Цайхе постає то юнаком із великими тріскачками, то вродливим безсмертним отроком із квітковим кошиком; театр і живопис часом надають йому майже жіночого вигляду.

Тож щоразу, коли Вісім безсмертних повертаються до уваги публіки, знову виникає давнє питання: Лань Цайхе — чоловік чи жінка?

Для короткої певної відповіді легко знайти доказ в окремому романі чи на окремій картині. Але якщо розкласти матеріали за часом, відповідь виявиться складнішою.

Суперечка виникла не тому, що ранні джерела дали дві різні відповіді. Ранній життєпис не сказав прямо; традиція Юань і Мін переважно вважала Лань Цайхе чоловіком, а пізніші жіночі сценічні костюми й квіткові кошики висунули на передній план образ «безсмертної жінки».

1. Найраніший запис не пояснює навіть, хто це

Одне з найдавніших збережених і найчастіше цитованих джерел — «Продовження життєписів безсмертних» Шень Феня з Південної Тан. Початок містить лише: «Лань Цайхе — невідомо, звідки ця людина».

Далі опис докладний, але майже весь присвячений поведінці.

Лань Цайхе носить потерту синю сорочку й пояс із чорного дерева, одну ногу взуває в чобіт, другу лишає босою. Улітку набиває одяг ватою, узимку лежить на снігу. Йдучи містом просити милостиню, тримає тріскачки завдовжки понад три чи, нетверезо крокує й співає під ритмічні удари ніг.

Подані гроші нанизує на довгий шнур і волочить землею; якщо губляться — не озирається. Іноді роздає їх бідним, іноді віддає корчмареві.

Є одяг, рухи й пісня, але немає місця походження, родини, віку чи прямого пояснення, достатнього для визначення статі.

Займенники класичної китайської мови самі не розрізняють чоловічого й жіночого. Потерта синя сорочка, тріскачки й босі ноги теж не можуть окремо бути доказом.

Тому найобережніше сказати не «цей життєпис визначає Лань Цайхе як чоловіка» чи «як жінку», а так: ранній життєпис цікавиться дивною людиною, що порушує звичайні правила, і не поспішає надавати дані, яких найбільше прагне сучасний читач.

2. Спочатку «Лань Цайхе» могло бути й не звичайним ім’ям

Життєпис зберіг відому пісню: «Тупцюй і співай, Лань Цайхе, скільки ще триватиме світ? Юна врода — дерево однієї весни, плин років — кинутий човник».

«Лань Цайхе» тут схоже водночас на називання себе й на повторюваний приспів.

Тому пізніші дослідники припускали: можливо, це спершу було не ім’я з реєстру, а рядок пісні чи сценічне ім’я, яке згодом закріпилося за мандрівною постаттю.

Довести це остаточно неможливо. Але гіпотеза пояснює дивне: пісня й жести відомі краще за біографію. Люди запам’ятали синю сорочку, тріскачки та слова про нетривалість світу, але не знали походження людини.

Інакше кажучи, спочатку Лань Цайхе радше був силуетом, освітленим піснею.

Коли відомості про особу від початку порожні, пізніші покоління легко заповнюють і стать за потребами сцени та власної естетики.

3. Для авторів Мін Лань Цайхе ближчий до «юнака»

Сталого складу Вісьмох безсмертних не існувало від самого початку. Навіть за Юань і Мін різні п’єси мали різних учасників; знайома нині вісімка поступово закріпилася лише від доби Мін.

Мінський Ван Шичжень, говорячи про їхні зображення, підсумував: «Старий — Чжан; молоді — Лань і Хань; жінка — Хе». Чжан Голао представляє старість, Лань Цайхе й Хань Сянцзи — молодість, Хе Сяньґу — жіноцтво.

У цьому поділі Лань Цайхе явно не належить до «жінок», а разом із Хань Сянцзи посідає місце юності.

Цей образ став дуже поширеним: молодий, вродливий і трохи нестримний безсмертний отрок чи юнак.

Але зорова межа між юнаком і дорослим чоловіком не така тверда. Коли сценічний грим, одяг і рухи стають ніжними, глядачеві легко побачити інше гендерне враження.

4. Цінські автори записували версію про жінку, але не обов’язково погоджувалися

За доби Цін Чжао Ї в «Зібраних дослідженнях на дозвіллі» спершу навів тодішній народний переказ: серед Вісьмох, окрім Хе Сяньґу, є ще одна безсмертна жінка — Лань Цайхе.

Та відразу заперечив: «Лань Цайхе — чоловік. Нинішні п’єси силоміць убирають його по-жіночому — це ще смішніше».

Ця фраза важлива. Чжао Ї не визначає Лань Цайхе як жінку, а фіксує вже поширений сценічний образ і прямо висловлює незгоду.

Принаймні в деяких місцевих і святкових виставах Лань Цайхе часто грав виконавець амплуа тєдань. Театральне амплуа не тотожне біологічній статі персонажа: жіночі ролі дань могли через голос, рухи й грим утілювати не лише жінок, а й вродливих юнаків, безсмертних отроків або надзвичайних істот поза буденністю.

Коли образ довго живе на сцені, глядачі починають пояснювати через нього самого персонажа. Лань Цайхе й так бракувало ясної біографії; жіночий одяг, м’які рухи й кошик підсилювали одне одного. Поступово «грає виконавець дань» могло перетворитися на «це від початку безсмертна жінка».

Сцена потроху дописала нову відповідь там, де текст не наголошував на особовому статусі.

5. Квітковий кошик теж непомітно змінив судження

Сьогодні найзвичніша ознака Лань Цайхе — кошик із квітами.

Але найчіткіше описаний предмет у ранньому життєписі — не кошик, а великі тріскачки понад три чи завдовжки. Вони супроводжували пісню й допомагали мандрувати містом, просити милостиню та збирати людей.

Пізніше в живописі й декоративних узорах тріскачки поступово відійшли на другий план, а кошик став сталішою ознакою.

Кошик добре пасував до побажань довголіття, порцеляни й щасливих орнаментів; квіти легко пов’язувалися з весною, довгим життям і добрими знаменнями. Водночас образ ставав легшим і ніжнішим, що посилювало різні прочитання статі.

Атрибут безсмертного здається лише реквізитом у руці, але може змінити наше судження про вік, характер і навіть стать.

6. Чи можна сьогодні дати певну відповідь?

Якщо запитати про сформовану традицію Вісьмох, найпоширеніша відповідь — юнак, безсмертний отрок або молодий чоловік. Мінські автори також уважали Хе Сяньґу жіночою представницею вісімки.

Якщо запитати про стать найранішого Лань Цайхе, збережених слів недостатньо для остаточного висновку.

Якщо запитати, звідки жіночий образ, у зміні брали участь театральні амплуа, квітковий кошик і пізніша естетика.

Тому не варто використовувати одну картину Мін чи Цін як доказ для раннього життєпису й не потрібно силоміць зводити давні версії до однієї відповіді. Найцікавіше в Лань Цайхе — саме між цими шарами.

Спершу це була дивна постать, що крокує й співає, без наголосу на статі; традиція Юань і Мін переважно бачила чоловіка. Перетворення «юнака» на «безсмертну жінку» стало другим творенням образу, здійсненим сценою, костюмом і квітковим кошиком.