Ґе Хун шукав безсмертя, але, укладаючи рецепти, нарікав на дорогі ліки

Почувши, що в Цзяочжі добувають кіновар, Ґе Хун попросив імператора призначити його начальником повіту Ґоулоу. Імператор уважав його надто заслуженим для такої посади й не погоджувався. Та Ґе відповів: «Не заради шани, а лише тому, що там є кіновар».

Йому потрібна була не чиновницька слава, а матеріали для еліксиру. Ґе Хун із «Книги Цзінь» цілком серйозно прагнув безсмертя. Проте згодом, гортаючи книги невідкладної допомоги, ця сама людина нарікала, що ліки в них надто дорогі.

Чому той, хто хоче готувати еліксир довголіття, турбується про людей, які не можуть купити ліків? Якщо простежити укладання його медичних книг, перша перешкода виявиться ще навіть не в препаратах.

1. Від дров, обмінених на папір, до ста сувоїв

Ґе Хун жив за Східної Цзінь, походив із Цзюйжуна округу Даньян, мав друге ім’я Чжичуань і називав себе Баопу-цзи. Він навчався в алхіміка Чжен Їня та вивчав медицину.

У написаному згодом «Баопу-цзи» внутрішні розділи присвячені безсмертним, еліксирам і самовдосконаленню, зовнішні — людським справам і суспільству.

Отримавши дозвіл вирушити на південь, він разом із синами й племінниками прибув до Ґуанчжоу. Там його затримав правитель Ден Юе, і зрештою він оселився в горах Лофу, продовжуючи алхімію та писання. І безсмертя, і лікування входили до його знань: після медичних книг він не відмовився від пошуків довгого життя.

Збираючи рецепти, він виконав величезну роботу. У власній передмові каже, що прочитав майже тисячу сувоїв медичних приписів, шукав розпорошені матеріали в різних місцях, класифікував їх, розрізняв нагальне й неквапне, просте й складне. Так постала стосувійна «Нефритова скриня».

Стільки рецептів нарешті зібрано разом, але той, кому вони потрібні, не обов’язково дістане книгу. Ґе Хун писав: «Без достатніх засобів усього не переписати». Без грошей і людей як переписати сто сувоїв?

Він сам знав брак паперу й пензля. За «Книгою Цзінь», замолоду особисто рубав дрова, на зароблене купував письмове приладдя, а ночами переписував і читав книги. Для того, хто мусить добувати папір рубанням дров, сто медичних сувоїв — не лише багато часу на читання.

Книга містить рецепти, що можуть рятувати, але сама може бути надто дорогою для користування. Тому Ґе Хун почав добирати заново, щоб зменшити обсяг найнагальнішого.

2. Можна переписати книгу, але не купити ліки

Готові книги невідкладної допомоги його теж не задовольняли. Одні охоплювали замало хвороб; інші містили рецепти, але вимагали багатьох дорогих речовин.

У передмові він запитав: «Хіба бідна родина в сільській глушині здатна негайно все дістати?»

«На випадок нагальної потреби» означає допомогу зараз. Але якщо ліки не по кишені або їх ніде знайти, хворій людині доведеться чекати на гроші, посланця й препарат здалеку. Навіть книга під рукою може не встигнути за гострою хворобою.

Самого скорочення ста сувоїв до кількох замало. Треба ще добирати рецепти: де взяти потрібне, скільки воно коштує, чи знайде звичайна людина вчасно?

Далі виникла ще одна перешкода. Речовини, можливо, доступні, а прийомами, описаними в книзі, володіють не всі.

3. Мати рецепт — не означає вміти користуватися голкою

Деякі медичні книги вимагали голковколювання. Ґе Хун ставився до цього дуже насторожено: як лікувати голками тому, хто системно не вивчав медицину, не знає потрібних ділянок і процесів, навіть не розуміє розташування живильної та захисної ці в тілі?

«Живильна й захисна ці» — поняття, якими давня медицина пояснювала роботу організму. Голковколювання потребує відповідних знань і навчання. Не можна записати кілька вказівок і сподіватися, що ненавчена людина зможе їх виконати.

Ґе Хун навів два прості порівняння: змусити качок і гусей нападати, наче хижих птахів, або волів і овець кусати, наче хижих звірів. Саме пояснення способу не надасть їм такої здатності.

Це додало ще одну вимогу до добору. Короткий рецепт і дешеві ліки можуть усе одно не підходити для самостійного використання. Якщо випустити спеціальну майстерність лікаря, залишений текст здатен зашкодити.

Маленька книга мала водночас подолати труднощі переписування, пошуку ліків і застосування методів.

4. Три сувої замість ста: звідки взяти ліки

Ґе Хун відібрав найстисліше й уклав трисувійну «Допомогу при раптовій недузі, що завжди під рукою».

З неї згодом розвинулися відомі сьогодні «Рецепти невідкладної допомоги, що завжди під рукою». Їх доповнювали даос і знавець медицини Тао Хунцзін доби Південних династій та інші. Це не ті самі три сувої, збережені без змін.

Перехід від ста сувоїв до трьох полегшив переписування. Для речовин Ґе Хун також визначив критерії: більшість має бути легко доступною, а те, що обов’язково купувати, — недорогим.

Про деякі матеріали він писав: «Не треба виходити за огорожу, озирнувся — і все зібрано». Рослини й мінерали вдома або поруч мали більше шансів допомогти вчасно, ніж коштовні речовини далеко, на які немає грошей.

Добираючи рецепти, він питав не тільки «що лікує?», а й «чи дістане людина потрібне?». Текст також мав бути зрозумілим. У передмові сказано: «Звичайна людина, переглянувши, зрозуміє, що потрібно». Він хотів, щоб читач міг розібратися в необхідних засобах.

Ця давня медична книга обмежена знаннями свого часу; її конкретні приписи не можна прямо використовувати як сучасний посібник із самодопомоги. Дешевизна й доступність не гарантують безпеки та ефективності кожного методу. Але питання Ґе Хуна ясне: якщо книга підходить лише заможним і забезпеченим, що робити бідній сільській родині при раптовій недузі?

5. Дехто визнає тільки давні імена

Книга стала тоншою, засоби дібрано якнайдешевші й доступніші, але Ґе Хун зіткнувся з новим опором.

Наприкінці передмови він нарікає: дехто шанує далеке й давнє, зневажаючи близьке й сучасне. Якщо в книзі немає імен Жовтого імператора, Бянь Цюе чи інших давніх лікарів, її не хочуть застосовувати. Він також добирав матеріали зі старих текстів, але не бажав переконувати самою гучністю імен.

«Хіба можна примусити?» Якщо співрозмовник визнає лише ім’я давнього авторитета, що вдієш? Маленьку книгу, так тяжко перероблену, могли відкласти лише через недостатньо славетний підпис.

Написавши рецепти невідкладної допомоги, Ґе Хун не припинив шукати безсмертя. Прагнення довголіття й увага до гострої недуги співіснували: одне було бажаним духовним досягненням, друге — побаченою в медичних приписах проблемою, яку він хотів розв’язати.

Вибрати три сувої зі ста, відкинути те, що не по кишені або не зібрати вчасно, — усе це конкретні рішення. Далекого безсмертя ще шукають, але про труднощі хворого поруч теж хтось має подбати.