Чому сама думка про те, щоб Маґу почухала спину, обернулася прочуханом?

До воріт родини Цай долинули флейти й барабани. Прибув безсмертний у пернатій колісниці, з почтом попереду й позаду, наче в полководця. Та на подвір’ї супутники раптом зникли, і перед Цай Цзіном та його родиною залишився лише Ван Фанпін.

Бенкет, описаний у «Широких записах ери Тайпін» із посиланням на «Життєписи безсмертних», від початку незвичайний. Згодом прибула інша безсмертна. Побачивши її нігті, Цай Цзін подумав: коли свербить спина, мабуть, було б приємно, якби вона почухала.

Він ще не вимовив цього, а вже отримав удари батога. Приїхали начебто небесні гості. Чому ж у власному домі йому не дозволено навіть однієї думки?

1. Запрошені гості не бачилися п’ятсот років

Оповідь відносить цю зустріч до правління східноханського Хуань-ді.

Ван Юань, друге ім’я Фанпін, — той самий Ван Фанпін, який прибув у пернатій колісниці, безсмертний із життєписів.

Цай Цзін спочатку був простолюдином із краю У й раніше отримав від нього настанови в Дао. У переказі Цай не вперше бачить безсмертні мистецтва: колись він залишив оболонку, мов цикада, пішов із дому більш ніж на десять років і повернувся молодим.

Таке скидання колишньої тілесної форми життєписи називають «звільненням від тіла», шицзє. Родина вже бачила його зміну, а тепер дочекалася Ван Фанпіна, який його навчав.

Посидівши трохи, Ван Фанпін послав запросити Маґу. У відповіді сказано: вони не бачилися понад п’ятсот років, але вона саме за наказом оглядає Пенлай і зможе прийти лише завершивши справу.

Коли Маґу прибула, перед ними постала жінка на вигляд вісімнадцяти-дев’ятнадцяти років. Частину волосся зібрано на тім’ї, решта спадає до пояса; барви й візерунки вбрання сліплять очі й не схожі на звичайні людські шовки.

Маґу ввійшла й уклонилася, Ван Фанпін підвівся зустріти її. Цай Цзін щойно почув «понад п’ятсот років», а тепер побачив таке молоде обличчя.

2. За столом заговорили про Східне море

Безсмертні сіли. На золотих тарелях і в нефритових чашах — квіти та плоди, аромат розливається всередині й назовні. Усіх пригощають і певним м’ясом; лише скуштувавши, гості дізнаються, що це сушене м’ясо ціліня, міфічної істоти з оповідей про безсмертних.

Маґу згадує минуле: вона вже тричі бачила, як Східне море ставало тутовими полями. Нещодавно проходила Пенлаєм і помітила, що води менше, ніж раніше. Невже море знову перетвориться на суходіл?

Ван Фанпін сміється й відповідає: мудреці кажуть, що над морем ще здійматиметься пил. Вислів «синє море — тутові поля» згодом став означати величезні зміни; ця розмова — одне з його джерел.

Цай Цзін залишив дім більш ніж на десять років і повернувся молодим — уже цим показав родині диво. Але Маґу говорить про набагато довший час: море стає полем, поле — морем, і вона бачила це не раз.

Такий досвід поєднується в одній людині з виглядом вісімнадцятирічної. Проте далі Цай звертає увагу не на її вік і не на Східне море.

3. Ці руки саме годилися б почухати спину

Пальці й нігті Маґу нагадують пташині пазурі. Цай Цзін дивиться й думає: «Коли спина сильно свербить, якби ці пазурі її почухали — було б добре». Мабуть, таке чухання було б надзвичайно приємним.

Щойно йшлося про тривалі перетворення морів і суходолу, а тепер — про засіб від сверблячки на спині. Почувши про таку давнину й побачивши руки безсмертної, він думає про власне тіло.

Він нічого не сказав і не торкнувся Маґу. Проте Ван Фанпін уже все знав і негайно наказав схопити Цая та бити батогом.

Усі бачили, як батіг б’є по спині, але не бачили того, хто його тримає. Дива бенкету не скінчилися. Просто цього разу вони торкнулися тіла самого господаря.

4. Розгнівався саме Ван Фанпін

Ван Фанпін дорікнув Цай Цзіну: «Маґу — божественна істота! Як ти міг подумати, що її пазурями можна чухати спину?»

Цай думав про те, на що здатні ці нігті. Ван Фанпін наголошував, кому належать руки. Хоча Цай уже отримував настанови й пережив звільнення від тіла, в очах Вана він усе одно не мав права уявляти божественну істоту прислугою для власної сверблячки.

Наказала бити не Маґу, і оповідь не повідомляє про її реакцію. Читав думки, віддавав наказ і докоряв Ван Фанпін. Пазурі лише викликали думку; кару визначив інший безсмертний за столом.

Після побиття Ван ще сказав: «Мого батога не отримують просто так». Навіть удари подано як щось, чого не кожен удостоїться. Виправдання Цая оповідь не зберегла; невимовлена думка вже стала підставою для кари.

Через невидимого виконавця життєпис змальовує могутність безсмертних, але водночас зберігає нерівну зустріч. Гість може читати думки господаря й негайно карати; господар ще мовчить, а його вже б’ють. Думка про чухання спини не тотожна вчинку, що вже образив іншу людину. Це побиття — покарання, яке безсмертний накладає всередині оповіді.

5. Пазурі потрапляють у поезію

У пізніших картинах, предметах і щасливих орнаментах Маґу поступово стала безсмертною жінкою, що дарує довголіття. Незмінна молодість і досвід морів, які стають полями, чудово вміщують побажання довгого життя.

Але птахоподібні руки залишили не лише пам’ять про кару. Читаючи Ду Фу та Хань Юя, Ду Му написав: «Наче попросив Маґу почухати там, де свербить». Насолоду від влучного читання він порівняв із полегшенням, яке могла б дати Маґу.

Невимовлена думка Цай Цзіна в поезії раптом може звучати відкрито. Життєпис відділяє нею божественне від людського, а поет наближає її до тілесного відчуття, зрозумілого всім.

Ті самі руки на бенкеті спричинили побиття, а у вірші допомогли висловити читацьку радість. Завдяки цьому пазурі Маґу запам’яталися й більше не належать лише одному докору Ван Фанпіна.