Як вісім людей із різних епох стали Вісьмома безсмертними?

Якби Вісім безсмертних були справжньою спільною фотографією, її неможливо було б зробити.

Перекази про Чжан Голао пов’язані з танським Сюаньцзуном; Лань Цайхе з’являється в життєписі, укладеному за Південної Тан; Люй Дунбінь і Хань Сянцзи мають танське тло; прототип Цао Ґоцзю шукають уже серед родичів північносунського двору. Чжунлі Цюань, Теґуай Лі та Хе Сяньґу мають не одну версію часу й особи.

Йдеться про епохи, надані їм легендами, а не про вісім біографій, які можна перевірити рік за роком.

За пізнішими переказами вони не жили за однієї династії й не могли в певному земному році домовитися разом перейти море.

Чому ж потім стали однією групою?

Вісім безсмертних — не список після реальної зустрічі, а спільний витвір кількох століть театру, живопису, віри й романів. Не восьмеро спершу зустрілися в історії, породивши оповідь; спершу людям знадобилася «група з восьми», і різні легендарні постаті поступово зібрали разом.

1. Назва «Вісім безсмертних» спочатку належала не лише їм

Це не виключна назва Чжунлі Цюаня, Люй Дунбіня та їхніх товаришів.

В історії були Вісім безсмертних Хуайнані, Вісім безсмертних Шу, Вісім безсмертних вина. Одні назви стосувалися знавців таємних мистецтв, інші — літераторів або відомих любителів випити. Це не та сама знайома нині даоська вісімка.

Отже, спочатку «Вісім безсмертних» радше було форматом: обрати вісьмох із багатьох і дати спільну назву.

Чому саме вісім — важко пояснити однією причиною. «Вісім сторін» і «вісім країв» надавали числу значення всеосяжності й повноти. Для сцени й картини вісім постатей також досить жваві: їх можна розділити, симетрично розташувати й переплести, не втративши впізнаваності.

Назва спершу надала місця, а хто посяде ці вісім місць, могло змінюватися поступово.

2. Спочатку вони поширювалися поодинці, а не командою

Чжан Голао мав легенди про аудієнцію в Сюаньцзуна й оживлення паперового віслюка водою; Лань Цайхе запам’ятовувався синім лахміттям, піснею й тріскачками; широко жили оповіді про сон Люй Дунбіня під час варіння проса, летючий меч і спасіння людей; Хань Сянцзи був пов’язаний із Хань Юєм, перевалом Лань і миттєвим розквітом квітів.

Кожна історія мала власне місце, час і сюжет. Спочатку їй не були потрібні решта семеро.

Між Чжунлі Цюанем і Люй Дунбінем поступово утвердився зв’язок наставника й учня, а Цюаньчжень умістив їх у родовід патріархів. Інші жили в місцевих легендах, нотатках літераторів, образах і співаних оповідях.

За Сун і Юань народові не бракувало безсмертних. Бракувало сталої групи, яка могла б раз у раз виходити на сцену, вітати з довголіттям, спасати й перетинати море.

Тож розрізнені одноосібні легенди почала скликати одна сцена.

3. На юаньській сцені склад іще часто змінювався

Якби нинішня вісімка була сталою від початку, ранні п’єси скрізь давали б однаковий список.

Але це не так.

У юаньській п’єсі «Люй Дунбінь тричі п’яніє у вежі Юеян» є Чжунлі Цюань, Люй Дунбінь, Теґуай Лі, Лань Цайхе, Хань Сянцзи, Цао Ґоцзю, Чжан Голао та Сюй Шеньвен. Хе Сяньґу немає: її майбутнє місце займає Сюй Шеньвен.

Наприкінці п’єси Юе Бочуаня «Люй Дунбінь спасає Теґуай Лі Юе» називають Хань Чжунлі, Люй Дунбіня, Чжан Силана, Цао Ґоцзю, Лань Цайхе, Хань Сянцзи й Чжан Голао, до яких приєднується щойно спасенний Теґуай Лі. Тут є Чжан Силан, але знову немає Хе Сяньґу.

В інших п’єсах прибирають Цао Ґоцзю й додають Сюй Шеньвена або Хе Сяньґу.

Це не помилки давніх людей щодо стандартної відповіді — єдиного стандарту тоді ще не було. Вісім місць існували, а кандидати приходили й виходили.

На остаточний список впливало, хто має популярну історію, підходить для сценічного образу й здатен виконати драматичну роль у вітанні, спасінні чи змаганні чарами.

4. Чому поступово перемогла нинішня вісімка?

Для тривалого життя групі божеств потрібне не лише славне походження, а й відмінність з першого погляду.

Нинішня вісімка якраз дуже виразно різниться.

Теґуай Лі кульгає з милицею, Чжунлі Цюань махає віялом з оголеним животом, Люй Дунбінь носить меч, Чжан Голао їде на віслюку, Лань Цайхе тримає тріскачки або кошик, Хань Сянцзи грає на флейті, Хе Сяньґу тримає лотос, Цао Ґоцзю — нефритові пластини. Силуети, вік, статуси й предмети майже неможливо сплутати.

Вони нагадують стиснений людський світ: жебрак і імператорський родич, старий і юнак, чоловіки й жінка, той, хто відійшов від влади, і той, хто співає серед міських вулиць.

Для театру це особливо важливо. Не треба слухати довге представлення — одяг, рухи й атрибут одразу називають героя. Те саме в новорічній картині, порцеляні й різьбленні: вісім різних форм складають жваву ритмічну групу.

За остаточним результатом поширення Сюй Шеньвен і Чжан Силан не отримали настільки сталих і виразних силуетів та атрибутів. Входження Хе Сяньґу також дало майже суто чоловічій групі нове гендерне й зорове місце.

Закріплення списку більше нагадує тривалий народний відбір, ніж іспит на право бути безсмертним.

5. Мінські романи додали спільне минуле

Коли склад усталився, виникло питання: чому вісім безсмертних різного походження знають одне одного?

«Мандрівка на Схід» та інші мінські твори взялися їх «зшивати».

Романи переупорядкували легенди різних епох і джерел: персонажі наставляють одне одного, послідовно осягають Дао й нарешті разом переходять море. Чжунлі Цюань приводить Люй Дунбіня, той допомагає іншим; незалежні сюжети з’єднуються в начебто безперервну історію формування гурту.

Такі твори не усунули суперечності дат — вони змінили правила часу.

Час смертних іде за династіями, а безсмертні після осягнення Дао виходять за межі звичайного віку. Зустріч танської й сунської постатей у світі безсмертних стає для легенди не прогалиною, а природним наслідком безсмертя.

Персонажі походять із різних часів, а роман дає їм спільний час. Тепер вони можуть не лише разом святкувати довголіття, а й пліч-о-пліч переходити море.

6. Місце їхньої справжньої зустрічі — не окрема династія

На питання, у якому році всі восьмеро вперше зібралися, навряд чи знайдеться історична дата.

Вони зустрілися не в кімнаті Чан’аня, Лояна чи Бяньцзіна.

Вони зустрічалися на святкових картинах і в п’єсах Сун та Юань, у жвавих фіналах сцен Юань і Мін, а потім — на заново сплетеному мінським романом шляху на Схід. Художникам потрібна група, театрам — ролі, оповідачам — команда для нових пригод, народній вірі — близькі й різноманітні безсмертні.

Кілька сил раз у раз обирали — і нарешті вісім місць усталилися.

Тому різні епохи — не вада оповіді. Саме різні часи, статуси й перекази зробили їх вісьмома окремими ріками, що зрештою влилися в спільну народну уяву.

Восьмеро не з’явилися в історії водночас, зате раз у раз приходили разом на сцену, картину й в оповідь. Вісім безсмертних — не вісім людей, зібраних однією династією, а група, яку спільно створили багато династій.