Як вівці Хуан Чупіна перетворилися на цілу гору білих каменів?

Старший брат запитав, де вівці, і Хуан Чупін указав на східний бік гори.

Брат пішов подивитися: жодної вівці, лише незліченні білі камені. Повернувся й сказав молодшому, що овець там немає.

Хуан Чупін відповів: вони там, просто брат їх не бачить.

Брати щойно знову зустрілися. Востаннє вони бачилися понад сорок років тому, коли молодший вийшов пасти овець.

1. П’ятнадцятирічний пастух не повернувся додому

Хуан Чупін — безсмертний, якого шанує культ Вон Тай Сіна. Рання історія збереглася в «Життєписах божественних безсмертних»; деякі версії пишуть його прізвище іншим знаком «Хуан», а мінське «Розширене зібрання життєписів безсмертних» — тим, який уживають нині.

Життєпис каже, що в п’ятнадцять років родина послала Чупіна пасти овець. Даос помітив його добру й обачну вдачу та повів до кам’яної кімнати в горах Цзіньхуа.

Відтоді Чупін понад сорок років не повертався додому. За життєписом, він більше не думав про дім, а старший брат Чуці невпинно шукав його, рік за роком заходив у гори й не знаходив.

2. Даос на ринку знав, куди він подівся

Зрештою Чуці зустрів на ринку даоса, вправного у ворожінні. Попросив допомоги: молодшого, на ім’я Чупін, колись послали пасти овець, і він зник. Минуло понад сорок років; невідомо, чи живий і де перебуває.

Даос сказав, що в горах Цзіньхуа є пастух із прізвищем Хуан та ім’ям Чупін. Чи це не його брат?

Зраділий Чуці пішов за ним у гори й справді знайшов давно втраченого Чупіна. Зустріч змішала смуток і радість.

Коли брати розповіли про роки розлуки, Чуці запитав про давніх овець. Чупін послав його на східний бік гори.

Китайське «шаньдун» тут означає «на схід від гори», а не сучасну провінцію Шаньдун. Чуці пішов за вказівкою, побачив лише білі камені й повернувся.

3. Один вигук «Вівці, вставайте!» — і камені зарухалися

Почувши, що на сході овець немає, Чупін відповів: «Вівці там, лише ти, брате, їх не бачиш». І пішов разом із ним.

Перед білими каменями він гукнув: «Вівці, вставайте!»

Усі камені відразу стали вівцями; життєпис каже, що їх були десятки тисяч. Нерухоме в очах брата каміння перетворилося на живу отару. Так несподівано продовжилася незавершена родинна справа сорокарічної давності.

Побачивши вміння молодшого, Чуці запитав про інше: ти сам здобув таку силу — чи можу й я навчитися?

Чупін відповів: якщо любити Дао, можна. Чуці залишився й почав учитися в брата. Досі старший шукав зниклого молодшого, а тепер і сам уже не повернувся до дружини й дітей.

4. Коли брати повернулися, знайомих майже не лишилося

Далі життєпис розповідає, що вони разом приймали соснову смолу й гриб фулін. За збереженою версією «Життєписів божественних безсмертних», через п’ять тисяч днів вони могли ходити опівдні без тіні й зберігали дитячу зовнішність.

Коли разом повернулися до рідного краю, більшість близьких уже померла. Гори зберегли обличчя, а родина поза горами старіла. Дім, який Чуці колись так довго шукав, уже не міг зібратися знову.

Вони знайшли одне одного, але не змогли зберегти колишній дім. Брати знову пішли; перед відходом Чупін передав метод практики Наньбо Фену.

Життєпис також каже, що Чупін змінив прізвище на Чи, а друге ім’я — на Чисунцзи, тоді як Чуці взяв друге ім’я Лу Бань. Мінське розширене зібрання називає Чупіна Чисуном.

У життєписі брати знову залишили рідний край, але пізніші віряни Цзіньхуа шанували обох як «Двох володарів Хуан»: Чуці — Старший, Чупін — Молодший. Чупін став відомий і як Чисун, а брат, що його шукав, теж отримав власне місце культу.

5. Пастух увійшов до храму Вон Тай Сіна

Білі камені-вівці не лишилися лише в життєписі. Мінське «Повне зібрання життєписів безсмертних» зробило зустріч братів гравюрою, а місцеві записи Цзіньхуа пов’язали пригоди з гірськими храмами, каменями, криницями й мостами.

Сунський Ні Шоюе, укладаючи «Опис гори Чисун», зібрав життєписи, написи, перекази старійшин і поезію про Двох володарів. Дослідник Ло Ліцюнь зазначає, що місцеві записи поступово додали місце народження, наставників і точні роки, а храм Чисун, який шанував братів, розквітнув.

Культ Хуан Чупіна прийшов у Ліннань і зустрів місцеві легенди про безсмертних із тим самим прізвищем. На Лофу вже розповідали про Дикуна Хуана, який змінював подобу, зустрічав людей і лікував. У поширенні та шануванні історії однофамільців перепліталися.

Ло Ліцюнь наводить приклад, що залишився в топонімі: у Сіньхуеї було урочище Овечих каменів, назване за схожістю. Мінський чиновник Хуан Ґунфу, згадавши перетворення каменів на овець, перейменував його на «Скелю покликаного каменю». Так цзіньхуаська історія поєдналася й з камінням Ліннаню.

Наприкінці Цін у Ґуандуні з’явилися даоські вівтарі Хуан Чупіна з Цзіньхуа. У 1915 році Лян Женьань і його син Лян Цзюньчжуань із вівтаря Пуцін на Сіцяошані втекли до Гонконгу й заснували вівтар у Центральному районі. У 1921 році створили осередок у селі Чук’юен у Коулуні та організацію Сік Сік Юен для управління ним.

Матеріали «Пам’яті Гонконгу» Департаменту дозвілля й культури також фіксують зміни: у 1956 році храм Вон Тай Сіна відкрили для публіки. У перші десятиліття Сік Сік Юен безкоштовно лікував і роздавав ліки, допомагав новим переселенцям, займався освітою та доброчинністю. Так культ увійшов у життя більшої кількості містян.

Життєпис братів завершується відходом із дому, а культ Вон Тай Сіна продовжився там, де люди оселяються й живуть. Камені-вівці зберегли пастушу історію, а храмові ліки й допомога пов’язали ім’я зі звичайними хворобами, вимушеними переселеннями та заробітком.