Імператор запитав Чень Туаня про виготовлення золота, а той закликав його дбати про державу

Імператор запросив Чень Туаня з гір до палацу, залишив більш ніж на місяць і запитав про мистецтво виготовлення золота й срібла. Чень Туань не подав рецепта — натомість порадив зосередитися на доброму управлінні державою.

Таку розмову записала «Історія Сун». Запросив його Шицзун Пізньої Чжоу, Чай Жун. Почувши відповідь, імператор не покарав гостя, а захотів надати йому посаду, обов’язком якої було радити й застерігати володаря.

Чень Туань рішуче відмовився й знову захотів у гори. Замолоду цей відлюдник складав іспит на цзіньши, а тепер, коли імператор сам пропонував посаду, не побажав лишитися.

1. Не склав іспиту — і пішов у гори

Чень Туань, друге ім’я Тунань, самоназва Фуяоцзи, жив від доби П’яти династій до початку Північної Сун і став важливою постаттю даоської традиції. «Історія Сун» називає його уродженцем Чженьюаня в Бочжоу. Замолоду він читав канони, історію й численні школи думки, мав добру пам’ять і славився поетичним хистом.

У роки Чансін Пізньої Тан він складав іспит на цзіньши, але не пройшов. Відтоді перестав шукати служби й мандрував горами та водами. За власними словами, зустрів двох достойників — Сунь Цзюньфана й Відлюдника в шкурі водяного оленя. Вони сказали, що скеля Дев’яти покоїв на Удані придатна для усамітнення, тож він вирушив туди.

Від Удані до храму Юньтай на Хуашані, а потім кам’яної кімнати на Шаохуашані його оселі змінювалися. Життєпис описує практику й сон понад сто днів без пробудження. Відвідувачі поширювали й інші чудесні історії.

Одна стосувалася великого гарбуза-черпака, що висів у його кімнаті. Даос Цзя Сюфу хотів його отримати, й Чень Туань сказав: «Ти прийшов не з іншої причини — тобі потрібен мій гарбуз». Він звелів слузі зняти його й подарувати гостеві. Той здивувався, вирішивши, що господар знає думки наперед.

Той самий життєпис повідомляє про часті відвідини Люй Дунбіня та інших, які люди вважали дивовижними. Довгий сон, знання чужих намірів і спілкування з безсмертними оточували гірського відлюдника.

2. Понад місяць у палаці

У третій рік Сяньде, 956 року, хтось повідомив Шицзунові Чжоу про славу Чень Туаня. Імператор наказав владі Хуачжоу доправити його до столиці. Це ще була Пізня Чжоу, за кілька років до заснування Північної Сун.

Шицзуна цікавило «мистецтво жовтого й білого». Жовте означає золото, біле — срібло; разом це методи їхнього виготовлення й перетворення.

Після більш ніж місяця в палаці, коли імператор неквапно запитав про це вміння, Чень Туань відповів: «Ваша Величність — володар чотирьох морів. Вам слід думати про добре правління. Навіщо ж цікавитися справами жовтого й білого?» Добре правління тут означає належно впорядкувати Піднебесну.

Шицзун не покарав його, а вирішив призначити радником-застерігачем. Така посада передбачала обговорення справ і настанови імператорові; Чень Туань міг офіційно залишитися й подавати поради.

3. Посади не прийняв, а шовк і чай доправили в гори

«Історія Сун» стисло записала відповідь: «Наполегливо відмовлявся й не прийняв». Від запропонованої палацом посади він відмовився, але слова до імператора принесли йому шанобливе ставлення.

Довідавшись, що інших мистецтв для представлення в нього немає, Шицзун дозволив повернутися до колишньої оселі й наказав місцевим керівникам регулярно навідувати його. Чень Туань знову жив у горах, а представники двору приходили довідатися про нього.

У п’ятий рік Сяньде, 958 року, правитель Ченчжоу Чжу Сянь прощався з імператором перед від’їздом на службу. Шицзун доручив йому передати Чень Туаневі п’ятдесят сувоїв шовку й тридцять цзінів чаю. Минуло два роки після розмови про мистецтва, а імператор іще пам’ятав відлюдника, який не взяв посади.

За понад двадцять років Пізню Чжоу змінила Північна Сун. Чень Туань знову залишив Хуашань і прибув до двору, де його тепер приймав сунський Тайцзун.

4. Перші міністри запитали про практику, а він заговорив про володаря й підданих

У роки Тайпін Сінґо Чень Туань уже відвідував сунський двір і дістав щедру прихильність Тайцзуна. У дев’ятий рік цієї ери, 984 року, він прибув знову.

Тайцзун сказав Сун Ці та іншим, що Чень Туань прожив на Хуашані понад сорок років, мабуть, уже наближається до ста, вдосконалює себе, не женеться за владою й вигодою та належить до людей поза мирським. Сам Чень Туань пояснив, що пережив смути П’яти династій, а тепер, на щастя, настав мир, тож він прийшов ушанувати двір.

Імператор також похвалив: «Розмовляти з ним дуже варто». Йому подобалося слухати гірського старого, тож він послав палацового посланця супроводити його до Центрального секретаріату на зустріч із першими міністрами.

Сун Ці та інші неквапно запитали: «Учителю, ви осягнули шлях таємного спокою й самоплекання. Чи можна навчити цього людей?» Вони хотіли перейняти мистецтво тихої практики.

Чень Туань спершу назвав себе гірською людиною, не корисною своєму часові, яка не знає справ безсмертних чи виготовлення золота й срібла й не має дихальних методів довголіття для передання. Потім запитав: «Навіть якби можна було серед білого дня злетіти в небо, яка від цього користь світові?»

Він похвалив Тайцзуна за знання давнини й сучасності, розуміння ладу та смути й додав: нині час володареві й урядовцям єдиним серцем здійснювати перетворення та добре правління. «Немає практики стараннішої за це» — спільно добре впорядкувати державу й є найважливішою справою тепер.

Сун Ці та інші схвалили слова й передали їх Тайцзунові. Той іще більше пошанував Чень Туаня, дарував титул «Учитель Сії», пурпурове вбрання й залишив його в столиці.

5. Після титулу — знову Хуашань

У столиці Чень Туаня шанували й подбали про його гірську оселю. Тайцзун наказав полагодити храм Юньтай і не раз обмінювався з ним віршами. Лише за кілька місяців дозволив повернутися.

У горах він читав і писав. «Історія Сун» каже, що він любив «Книгу змін», не випускав її з рук і створив вісімдесят один розділ «Вказівок на таємне» про тілесне плекання й повернений еліксир. Перший міністр Ван Пу теж написав вісімдесят один розділ із поясненням цього твору.

Він також створив «Притчі Трьох вершин», «Збірку Ґаоян» і «Збірку біля рибальського плеса», залишив понад шістсот віршів. При дворі Чень Туань відмовлявся передавати таємні мистецтва, але його твори містили вчення про плекання й еліксир.

На початку ери Дуаньґун він наказав учневі Цзя Дешену вирубати кам’яну кімнату в долині Чжанчао, сказавши, що там відпочиватиме. Восени, у сьомому місяці другого року, кімнату завершили. Він власноруч написав подання на кількасот знаків: «Вік вашого слуги Туаня добігає кінця; важко розлучитися зі святим двором».

У поданні він зазначив двадцять другий день сьомого місяця, і, за «Історією Сун», помер у цей день. Старий, який кілька разів залишав палац і повертався до гір, в останньому листі й далі називав себе «ваш слуга Туань».