До безсмертя лишався один крок, та Ду Цзичунь скрикнув

Коли Ду Цзичунь утретє зустрів старого, йому вже було соромно просити грошей. Він затулив обличчя й хотів піти, але старий схопив за край одягу й знову дав тридцять мільйонів монет.

Перші суми — три мільйони й десять мільйонів — він уже витратив. Тепер пообіцяв: улаштує родину й буде готовий до будь-якого доручення.

1. Старий дав йому три нагоди

Оповідь «Ду Цзичунь» у «Великих записах ери Тайпін» відносить події до переходу від Північної Чжоу до Суй. Ду Цзичунь мав майно, але днями пив і гуляв. Розтративши все, звернувся до родичів та друзів, однак через неробство лишився за зачиненими дверима.

Одного зимового дня він блукав Чан’анем у лахмітті й до вечора нічого не їв. Біля західних воріт Східного ринку тяжко зітхнув. Старий із посохом запитав, скільки йому потрібно. Він почав із тридцяти чи п’ятдесяти тисяч і дійшов до трьох мільйонів — лише тоді старий сказав, що досить.

Спершу той дав одну в’язку монет на нічліг і призначив зустріч наступного полудня в крамниці перського купця на Західному ринку. Ду Цзичунь прийшов учасно й справді отримав три мільйони.

Розбагатівши, знову вбрався в гарне, їздив добрим конем, збирав приятелів пити й слухав співи та дивився танці. За рік-два гроші танули: кінь змінився віслюком, потім не стало й віслюка, і він знову ходив пішки та голодував.

Удруге старий дав десять мільйонів. До отримання Ду Цзичунь вирішив налагодити справу, але щойно взяв гроші, старі захоплення повернулися. Не минуло й року-двох, як він збіднів іще більше.

Утретє він подумав: родичі й заможні клани вже не дбають про нього, і лише цей безіменний старий допомагає втретє. Він пообіцяв завершити належні земні справи й тоді виконувати доручення. Старий погодився й призначив зустріч на свято Чжун’юань наступного року.

Лише третю суму Ду Цзичунь справді використав інакше. Сироти й удови його роду переважно жили в Хуайнані. Він повіз гроші до Янчжоу, купив сто цінів доброї землі, міські садиби й понад сотню приміщень біля головних доріг для ведення господарства.

Він поселив там сиріт і вдів, улаштував шлюби небожів і небог, подбав про перепоховання родичів. Віддячив доброчинцям і помстився ворогам. Лише завершивши це, пішов до старого.

2. Цієї ночі не можна промовити ні слова

Зустріч припадала на наступний Чжун’юань. Старий чекав під двома кипарисами, тоді повів Ду Цзичуня на пік Юньтай гори Хуашань. За понад сорок лі в горах вони дісталися чистої й урочистої оселі.

У залі стояла алхімічна піч понад дев’ять чи заввишки; пурпурове полум’я відбивалося у вікнах, навколо стояли дев’ять нефритових дів, попереду й позаду — Лазуровий дракон і Білий тигр. Старий уже був у даоському вбранні, дав три кульки білого каменю й чашу вина та звелів прийняти.

Даос розстелив тигрячу шкуру біля західної стіни внутрішньої кімнати й посадив гостя обличчям на схід. Урочисто попередив: хоч би побачив божеств, привидів, звірів, пекло чи страждання рідних — не рухатися й не говорити. Усе побачене несправжнє; треба лише пам’ятати настанову.

Умова була одна: не видати звуку всю ніч. Коли даос пішов, у дворі залишився лише великий чан із водою, і випробування почалося.

3. Мечі, повінь і стражденна дружина

Спершу прийшло величезне військо. Воєначальник у золотому обладунку з мечниками й лучниками увірвався перед залу й вимагав ім’я Ду Цзичуня. Той мовчав. Крики, зброя й шум убивства не відкрили йому рота, тож воєначальник пішов.

Потім тигри, отруйні дракони, леви, змії й скорпіони навперебій кинулися кусати. Звірі зникли — прийшли грім, блискавка й злива. Вода у дворі піднялася понад чжан і швидко дісталася сидіння. Він не рухався.

Воєначальник повернувся з тюремниками й казаном окропу: назве ім’я — відпустять, ні — негайно кинуть виделами до казана. Ду Цзичунь і далі не відповідав.

Тоді притягли його дружину. Її били й катували; вона плакала й благала чоловіка сказати хоч слово. Не просила ставати навколішки — лише слово, щоб урятувати життя. Благання перейшли в прокльони, але він не озвався.

Нарешті воєначальник наказав стратити його. Душу привели до царя Яньло; вона пережила всілякі пекельні муки без стогону. Та зі «смертю» випробування не скінчилося.

4. Він прожив іще одне життя

Яньло присудив народитися жінкою. Ду Цзичунь став донькою помічника повітового начальника: змалку хворів, зазнавав лікування голками й ліками, падінь та опіків, але не видавав звуку.

Вирісши, дівчина стала надзвичайно вродливою, а родина вважала її німою. Земляк Лу Ґуй почув про неї й посватався: якщо вона доброчесна, мовчання не заважає. Вони одружилися, щиро кохалися й мали сина.

Хлопчикові було майже два, він був дуже тямущий. Лу Ґуй тримав його й говорив до дружини, усіляко намагаючись викликати відповідь. Не дочекавшись, від прохань перейшов до образи, вирішивши, що вона зневажає його.

У люті Лу Ґуй схопив дитину за ноги й ударив об камінь.

Побачивши загибель дитини, Ду Цзичунь забув умову й мимоволі скрикнув: «Ой!» Звук іще не стих, а він уже зрозумів, що сидить там само, перед ним даос і лише п’ята нічна варта.

Він витримав одну «смерть» і прожив багато років жінкою; у горах усе це тривало одну ніч.

5. Повернувшись на Юньтай, він уже нікого не знайшов

Піч перед ним палала, пурпуровий вогонь пробив дах і охопив будинок. Даос зітхнув, що гість зіпсував виготовлення еліксиру, схопив його за волосся й кинув у чан. Лише тоді полум’я почало згасати.

Даос сказав: він забув радість, гнів, смуток, страх, відразу й бажання, але не забув любові. Без того крику еліксир дозрів би, а Ду Цзичунь став би вищим безсмертним.

Він відправив його додому: еліксир можна виготовити знову, а Ду Цзичунь іще може жити серед людей.

Перед відходом той піднявся на підмурок і побачив розбиту піч, а всередині — залізний стрижень завтовшки з руку й завдовжки кілька чи. Даос, скинувши одяг, стругав його ножиком.

Повернувшись додому, Ду Цзичунь і далі соромився порушеної обіцянки. Хотів знову прийти, вибачитися й пройти випробування. Але на Юньтаї вже не знайшов жодного людського сліду й повернувся зі зітханням.

Він витримав мечі й пекло, але не стримав голосу, коли вбили дитину. За умовою даоса не забув любові й не міг стати безсмертним. Та мимовільний крик водночас зберіг його нерозривну батьківську ніжність.