Божества й безсмертні мають імена. Чому ж їх не можна називати як заманеться?

У даоському храмі перед статуєю божества зазвичай написано не просто ім’я.

Бога грому називають не лише «богом грому», а й почесним титулом на кшталт «Небесний достойник дев’яти небес, що відповідає першооснові й усюди перетворює громовим голосом». У канонах трапляються власні імена, другі імена, титули й таємні імена, причому деякі написання навіть не схожі на звичайні китайські знаки.

Якщо божества знають, до кого звертається людина, навіщо такі тонкі розрізнення? Невже вони не почують, якщо назвати їх неправильно?

Цю тему найлегше перетворити на розмову про таємничі заборони: наче варто вимовити кілька знаків — і щось прокинеться.

Та в даоській традиції божественне ім’я означає значно більше, ніж «назвати об’єкт». Воно показує становище божества, сферу його відання й те, у яких стосунках до нього перебуває той, хто звертається.

Ім’я божества — не довільна етикетка. Часто воно саме є частиною священного порядку.

1. Найвище Дао не має імені, зате божества мають їх багато

На початку «Дао де цзіну» сказано: «Безіменне — початок Неба й Землі; наділене ім’ям — мати всіх речей».

«Безіменне» вказує на ще нерозділене Дао, яке неможливо обмежити. Коли ж постають усі речі й виникають відмінності, разом із ними з’являються імена.

Так само й у світі даоських божеств та безсмертних. Що конкретніші канони, методи й обряди, то точніші зазвичай імена: почесні титули, службові звання, власні й другі імена, а також ті, які не відкривають без потреби.

Звертання на кшталт «Небесний достойник», «Владика» чи «Первісна володарка» зазвичай не лише прославляють, а й позначають священний ранг. А «посланець», «воєначальник» чи «чиновник заслуг» часто вказують на обов’язки.

Тому кілька імен одного божества не обов’язково означають, що давні автори щось переплутали. Різні назви можуть відповідати на різні питання: хто він, яке його становище й у якій ролі він постає зараз.

2. Почесні титули, імена й таємні імена мають різне призначення

У відкритих канонах і повсякденних обрядах переважно промовляють почесні титули або загальновживані імена. Вони призначені для вшанування, рецитації та прославлення. Саме їхнє вимовляння не є образою.

Інакше з «хуей» — прихованими іменами.

У даоських текстах їх часто розуміють як внутрішніші й таємніші імена божеств. Іноді їх записують особливими знаками, складеними або зміненими. Це не просто спосіб надати звертанню архаїчної загадковості: такі імена пов’язані з конкретними методами передання, споглядання, талісманів, реєстрів і викликання.

У «Настанові про плинні перлини Великої таємниці й золотого замка» сказано: «Приховані імена та істинні таємні імена всіх небес — це первісні таємні й власні імена владик дев’яти небес». Далі текст пов’язує їх із отриманням для носіння та практикою.

Насамперед такі уривки пояснюють одне: відкриті почесні титули й таємно передані імена божеств усередині традиції мають різне призначення.

Перші нагадують офіційні публічні звертання; другі частіше належать до конкретних канонів і методів та служать спогляданню, носінню після передання або викликанню.

3. Знати ім’я потрібно, щоб ясно усвідомлювати божество споглядання

Чому даосизм так цінує імена? «Канон внутрішнього краєвиду Жовтого двору» дає особливу відповідь.

У ньому сказано: «Божество волосся Цанхуа, друге ім’я — Тайюань; божество мозку Цзінґень, друге ім’я — Нівань; божество очей Міншан, друге ім’я — Інсюань…» Волосся, мозок, очі, ніс, вуха, язик і зуби мають відповідні божественні імена та другі імена.

Це не довільно складений список. Практика «Канону Жовтого двору» пов’язана зі спогляданням цуньси: практик заплющує очі й дивиться всередину, поступово ясно представляючи палаци й божеств тіла.

«Сім розділів із хмарної скрині», описуючи двадцять чотири божества тіла, говорять: «Наведені вище імена восьми божественних юнаків верхньої частини тіла спершу слід зберегти в спогляданні… кожного оселити на його місці». Далі: «На початку споглядання спершу тричі покликати божество за власним і другим ім’ям».

У такій практиці ім’я допомагає визначити, яке саме божество споглядають, де в тілі воно живе і який має вигляд, щоб внутрішні образи не змішувалися.

Тут ім’я трохи нагадує орієнтир для внутрішнього погляду. Знати його — не просто отримати ще один факт, а дати невидимому об’єкту чітке місце.

4. Чому деякі імена не можна вимовляти як заманеться?

«Не можна називати довільно» не означає, що помилка в одному звуці спричинить кару.

Точніше сказати: деякі імена належать лише до певних канонів, ліній передання й обрядів. Якщо вирвати їх із цих умов і повторювати окремо, первісний порядок губиться, а вшанування, споглядання й викликання легко сплутати.

Давня обачність щодо імен походить також із простого досвіду: звертання завжди означає стосунок.

Одна людина може мати посаду, друге ім’я, шанобливе звертання й домашнє ім’я лише для близьких. Неправильно обране звертання не обов’язково завадить їй вас упізнати, але одразу покаже, що ви зайняли недоречну позицію.

Так само й з іменами божеств. Що ближче до внутрішнього передання й істинних таємних імен, то важливіше не «як називають», а «хто й за яких умов має право так називати». Таємність оберігає не лише кілька знаків, а й межі передання.

5. Знати ім’я — не означає мати право наказувати божеству

Саме цей рівень найлегше оминути.

У багатьох традиціях талісманів і реєстрів «лу» містить імена божественних чиновників та воєначальників, їхні функції й відповідні талісманні схеми. Отримавши реєстр, даос набуває певного релігійного статусу й ритуальних повноважень. Імена важливі, але самі собою не дають влади.

Знати ім’я чиновника — не означає, що можна вимагати від нього негайно діяти. Важливо також, звідки документ, хто його підписав, яка на ньому печатка й за якою процедурою його доставлено.

Імена божеств, талісмани, реєстри, печатки, заклинання та ритуальні повноваження теж не можна довільно роз’єднувати. «Сім розділів із хмарної скрині» кажуть: «Порядок Дао не можна плутати, ритуальні методи не можна змішувати безладно». Наголос саме на послідовності.

Ім’я визначає адресата, а ритуальні повноваження й обряд пояснюють, на чому ґрунтується цей зв’язок.

Тож знайти незнайоме таємне ім’я в інтернеті — ще не означає опанувати спосіб викликання. І переписати його на папір — не означає автоматично отримати статус та дієвість, про які йдеться в каноні.

6. Не треба лякатися відкритих божественних титулів

Святі імена, відкрито наведені в канонах, і почесні титули, які щодня промовляють у храмах, — частина вшанування. Їхнє промовляння не тотожне самовільному використанню таємних імен чи наслідуванню обрядів викликання.

Уникати слід не звичайної пошани, а довільного поєднання імен із різних традицій, сприйняття знаків невідомого походження як таємного методу або віри, ніби кілька рідкісних імен дозволять оминути передання та процедуру.

Ім’я божества — не кнопка. Воно спершу показує, до кого ви звертаєтеся, а також виявляє ваш статус і порядок цього звернення.

Даоська традиція обережна з іменами не тому, що кожне вимовлене ім’я накликає лихо, а тому, що не хоче перетворювати обмежений певними правилами зв’язок на недбале окликання.