Де я

Ті самі вулиці,той самий людський потік.

Я вже не хочу йти далі,і чекати не хочу,і залишатися не бажаю.

Ті розірвані особистості,будь ласка, поволі зберіться докупи,не тривожте шуму вітру,не будіть білого дня.

Дайте попрощатисяз тією клятою крихтою надмірних сподівань,скласти довгу чорну нічу човник повернення,і себе, що раз у раз тоне,віддати часові після світанку.

Більше не питати, хто кому заборгував,більше не шукати причин для жалю.Коли віє вітер,я випускаю своє ім’я з долонь.

Виявляється, ті розколоті місця —не шрами,а лише виходи, які тимчасово виросли,аби жити далі.

Хтось питає, де я,мабуть, не скажу,що вже прийшло спасіння.

Я просто тихо живу,мов вітер проходить над пагорбами,мов місячне сяйво розливається піщаними островами,дивлюсь, як приходять і йдуть хмари,слухаю довгий плин років.

Уже вмію залишатися із собою,і вміюприймати все.

А ще даліє інше моє «я»,стоїть поза дорогою, якою прийшло,давно вже мандрує далеко.