Коли я більше не кохатиму тебе

Коли я кохаю тебе,ти — один із небагатьох винятків у цьому житті.Коли я більше не кохаю,будь-які слова не варті й гроша.

Доки ще кохаю,твоє ім’я без кінця обертається в думках глибокої ночі.Коли вже не кохаю,не треба нічого про тебе повідомляти.

Хіба не всі люди такі?Знов і знов переконуються, а тоді сумніваються.Хіба не всі люди такі?Переживають довге чекання, а тоді відступають.

Усі люди лишень такі:обмінюють прихильність на фішки для торгу,видають бажання за розумні доводи,а зрештою в усіх розбіжностях звинувачують тебе.

Колись ми розуміли одне одного без слів,навіть мовчання могли узгодити.Тоді нам здавалося —розуміння і є прихистком,схожість здолає всі розходження.

Лише згодом стало зрозуміло:так звана співзвучність —це просто в іншій людинішукати себе.

Аж поки фільтр не розбився на друзки,ти бачиш моє себелюбство й ухиляння,я бачу твій розрахунок і вагання.

Від радості першої зустрічі до взаємної відрази —лише проміжок між сном і пробудженням.Учора — єдине й незамінне,сьогодні — вже зайве,на відстані одного повороту.

Ми лише звичайні люди.

Кохаючи, підносимо іншого до божества,розлюбивши, засилаємо в пустку.Мандруємо між крайнощами,та рідко визнаємо —насправді змінилисьне обов’язково інші,а в нашому власному серці та крихтахитких сподівань і вигоди для себе.

Як же мені тебе звинувачувати?

У цій грі двоїстого протистоянняти навіть не маєш цілковитої самостійності.Нас рухає страх,нас кодує нестача,бажання встановили нам початкові умови.

Коли вважаю тебе рідкісним скарбом,можливо, просто потребую сенсу.Коли кажу, що відпускаю,можливо, то лише підступи гордості.

Так звана кривда —лише помилковий переклад двох операційних систем,які не можуть бути сумісними.

Так званий відхід —лише розбіжність двох моделей цінностей,які не можуть працювати разом.

Якщо колись я знов заговорю про те, щоб цінувати,нехай у цьому вже не буде сліду привласнення.

Якщо колись кожен із нас розпадеться на частини,нам не потрібно принижувати одне одного.

Визнати: те світло й той безлад —сліди нашого спільного шляху,і урок, який завершено.

Людська природа між цими підйомами й падіннямизнов і знов репетирує,між любов’ю та її відсутністюрозбирає себе.

Просто у стосункахпотрохувчимося чесно дивитися в обличчя дійсності.

Ми не ворожі окремі істоти,а лише в одній системіносії різних версій.

Коли відступає одержимість,коли відпадають ролі,ти і я —лише

у матриці причин і наслідківкороткі спалахи,

а потім нанововизначення.