Ода смерті

Одного дняя помру,ти помреш.

Так,ми всі помремо.

Розсиплемось останнім сяйвом,упадемо в тишу,зрештою зникнемо.

Зоряні кільця замикаються,пряме й вигнуте переплітається,душа вибігає назовні.

Поглянь:зорі стають порошинками,у порожнечі блукають— траєкторії.

Незліченні істоти плачуть,голосінням прощаються з цивілізацією,тихо наспівують безглузді— хроніки.

У темряві полярної ночі,у світанковій молитві,в облудному миріми всі…шукаємо в тумані ілюзійтонку нитку безсмертного життя.

Уся любов і ненависть розвіються,уся радість і смуток стануть порожнечею.Якщо зможеш переступити життя і смерть,то зможеш знайти себе.Коли знаєш кінець,навіщо боятися початку?Дайте дорогу — душа розлітається, дух розпорошується.

Нехай думка, подібна до людської,не згасаючи з роками,повернеться у світ.