Кроляча нора

У моєму серціє місце,що зветься кролячою норою.

Ти чуєш відлуння?Я досі тут,уже й не пам’ятаю, навіщо все починалося.

Не хочу лишитися без сховку,не боюся, що ніхто не згадає,лише прагну перепочити від хоробрості.

Кроляча нора має десять отворів,дев’ять із них замуровано,а останнього не розгледіти.

Досі блукаю цією дорогою,де мрії зустрічають глузуванням,відбуваю кару, віддаючи останні сили.

Мовчки рахую секунду за наступною:чи це кокон, яким себе обплутую,чи з нього вирвуся до нового життя?

Легко пропливає чорна хмара,вона не віщує дощу,їй просто до вподоби спокій перед ніччю.

Завжди приходжу й іду на самоті,ходжу між двома кінцями каната,намагаючись утримати рівновагу.

Перші мрії були надто несміливі,тож розбиймо це дзеркальне відображення,ціною буде безумство заради себе.

Лише дурень хоче бути доброю людиною,лише бовдур дякує, коли здійснюють його бажання,хто ж щиріший — дурень чи бовдур!

Якийсьбезіменний бурхливий потіккерує страхом і душить усе, що квітне.

Не розумію:брехня, що літає по всьому небі,клонує минулі дні й безслідно гине.

Нема чого червоніти,коли йдеться про оголену душу,краще подумати, як досхочу втратити контроль.

Самотність — протиотрута,ухиляння — щоденний звичай,самозахист — клітка.

Знов і знов сумніви,надмірна довіра,міняються місцями, знущаються з мене.

Навіть знаючи, як це ранить,навіть знаючи, що це кінець,навіть знаючи, що вже порожньо.

І все ж щосили мовчати про біль,і все ж усміхатись: нічого страшного,і все ж удавати спокій.

Почуття без прикрас —кому вони потрібні, хто їх цінує,ті обличчя вже розійшлися.

Від світу відрізана надія,не можна торкнутися тепла,один удар розбиває порив.

Сонце заломлюється сімома барвами,жодна не сягає нори всередині нори,хіба що земля провалиться й розтане.

Згодом олені біжать сніговою рівниною,лінії долоні продовжуються морем та памороззю,весна, літо, осінь, зима — все за одним взірцем.

Зараз немає нічого важливішого,все це — лише урок очищення,щоб обійтися без марних жертв.

Остання частинка мозаїки,насолоджуючись ясністю,дочекалася відповіді.

Виходити з фортеці за фортецею,виставляти світло руїн,відпускати все, за що так міцно тримаєшся.

Перетворившись на ніщо,навчитися робити скарб зі сміття,дивись — майбутнє вже.