Кажуть, минулої ночі віяв вітер

Був день, коли не було чого робити,прохолодний вітер перетнув межу й розлютив спеку,двобій юного впертюха зі старим:не терплять одне одного, кожен тягне до себе,то чужі, то знайомі — довго, без кінця.

Кажуть, саме тієї минулої ночівогнисті хмари, заточуючись, устигли вчасно,ні квадратні, ні круглі, без жодної пристойності,м’яко танули в ніжному прихистку хмар,сліпучі й горді, непокірні й розгнуздані,світилися, сяяли, пашіли,палай же, все світло цього світу!

Дурень, споряджений клавіатурою й мишею,довірив їм усе життя душі,під’єднався до мережі,вільно мандрує тисячами вимірів,творить прекрасні сни разом із несамовитою дійсністю.

Можливо,набридне всяке: наявне й відсутнє, квадратне й кругле,захочеться нових захоплень, слів, краєвидів, значень,віддати все одному пориву вітру,і ще одному,і пориву за поривом,тільки минуле не обов’язково стирати.

Чорт його знає, чи буде завтра вітер,легіт чи ураган,краще трохи відступитися.